"Допомогу Україні потрібно збільшити". Як удари шахедів на кордоні змінюють життя і настрої поляків

Польське село Дорогуськ за пару кілометрів від кордону з Україною дощовим жовтневим днем занурене в сон. Центральною вулицею зрідка проїжджає велосипедист чи машина, тротуари майже безлюдні.

Але телефон щонайменше пʼять разів за день спалахує тут попередженням про загрозу: "Увага! Російська повітряна атака на території України. Ситуація перебуває під моніторингом. У повітряному просторі Польщі діє польська авіація. Очікуйте на подальші повідомлення".

І наче на підтвердження цього тишу раптом порушує звук повітряної тривоги, який долинає з українського боку кордону.

20 жовтня Росія хвилями запускала реактивні шахеди по заходу України. На Волині та Львівщині безпілотники вдарили по критичній інфраструктурі, складах та стоянці вантажівок.

Польща двічі піднімала військові літаки в небо та призупиняла роботу аеропортів у Любліні та Жешуві. За повідомленнями польських медіа, кілька дронів наблизилися до кордону з Польщею, але польський повітряний простір не порушили.

Жителі Дорогуська живуть поруч із війною вже чотири з половиною роки, але ніколи ще вона не була тут так близько.

На початку вересня тут вперше почули вибухи. Тоді Росія двічі вдарила безпілотниками по пункту пропуску в Ягодині лише за 800 метрів від польського кордону і за пару кілометрів від села. Менш ніж за тиждень російський реактивний дрон знову вибухнув неподалік від пункту пропуску.

Останнім часом у Польщі побільшало приводів для занепокоєння.

Підпали станції зв'язку Starlink і заводу з виробництва дронів, замах на українського репера Kyivstoner, напади з ножем у школах, кібератаки змушують владу говорити про зростання диверсій, за якими може стояти Росія.

Водночас Варшава побоюється, що російські ракети й дрони, які атакують захід України, можуть випадково чи внаслідок навмисних провокацій залітати на територію Польщі.

Побоювання не безпідставні. Падіння крилатої ракети 30 липня в полі в Люблінському воєводстві та невідомий обʼєкт над Любліном 18 жовтня – лише останні з низки таких випадків.

17 вересня польський прем'єр Дональд Туск заявив, що в найближчі тижні і місяці Польща стане об'єктом "численніших і небезпечніших, ніж досі, провокацій та інцидентів".

Водночас президент Кароль Навроцький стверджує, що "рівень загрози з боку Росії суттєво не змінився за останні пів року", хоча при цьому й наголошує, що "Росія завжди була і залишається загрозою".

Серед жителів Дорогуська і сусіднього з ним Холма також немає єдиного погляду на ситуацію. Одні кажуть, що вже не почуваються тут так безпечно, як раніше, інші налаштовані скептично, а декого відверто дратують постійні попередження влади про загрозу.

Страх і скепсис в Дорогуську

Дорогою з Холма до Дорогуська ми їдемо вздовж довжелезної колони фур, яка розтягнулася на 20 кілометрів від кордону.

Черги вантажівок біля пункту пропуску тут звична справа, але останні російські атаки на захід України погіршили ситуацію. Через повітряні тривоги прикордонники зупиняють свою роботу, і фури годинами чекають на відновлення руху.

Але коли, оминувши великий залізничний вузол і станцію, ми звертаємо з траси в село, здається, життя тут завмерло.

Будівля адміністрації гміни, напроти школа й відділок поліції, а трохи далі тією ж вулицею супермаркет "Стокротка" та неодмінна "Жабка" – це і весь центр Дорогуська.

Українців у гміні майже немає, каже її голова Войцех Сава. У місцевій школі навчається лише один хлопчик з України, а в самій громаді живе ще кілька польсько-українських родин.

У перші дні російського вторгнення Дорогуськ бачив тисячі українських біженців, які тікали на захід. Тут відкрили пункт допомоги, але більшість українців або поїхала далі до великих міст, або повернулася в Україну.

Лише за два кілометри звідси, по той бік кордону, чотири з половиною роки точиться кривава війна, але в розміреному житті Дорогуська мало що змінювалося - до моменту, коли на світанку 13 вересня тут вперше почули вибухи.

"Перший вибух пролунав о четвертій ранку, - пригадує голова гміни. - Моя дружина побачила спалах, а я прокинувся від вибуху. Потім завила сирена повітряної тривоги, і ми пішли в безпечне місце".

Росіяни поцілили в АЗС біля пункту пропуску і локомотив поїзда Київ-Варшава на залізничній станції "Ягодин". Приблизно за півтори години до цього кордон перетнув дипломатичний потяг із колишнім прем'єром Великої Британії Борисом Джонсоном та іншими європейськими високопосадовцями.

О пів на дев'яту пролунав ще один вибух, який також було дуже добре чути в Дорогуську, пригадує голова громади.

"Але в неділю життя йшло звичним ходом: я поїхав на прикордонний перехід. А люди, як зазвичай, пішли до церкви. Того дня в церкві було миропомазання (католицький обряд для підлітків. – Ред.)", - пригадує Сава.

Він переконаний, що ті події змінили сприйняття того, що відбувається в прикордонній зоні.

"Безумовно, тепер усе інакше, адже вибухів, які були місяць тому, раніше в нашому селі не чули. І наше ставлення до цього звісно інше. Серед мешканців з'явилися побоювання. Люди, які чули ці вибухи, реагують інакше, ніж раніше".

Він додає, що сприймає російські дронові атаки біля кордону як реальну загрозу для Польщі.

"На мою думку, допомогу Україні потрібно продовжувати, а можливо, навіть збільшити, адже в цьому є потреба. Звісно, багато залежить від того, як українська держава даватиме раду російським дронам", - сказав голова гміни.

Водночас він додає, що сповіщення про загрозу вже стали тут буденністю і на них мало хто звертає увагу, адже іноді вони надходять по сім разів на день.

Але власне сповіщення із закликом перейти в безпечне місце приходило лише раз.

Під безпечним місцем тут мають на увазі підвали - бомбосховищ у Дорогуську немає. Це специфіка села, пояснює Войцех Сава, де в кожному будинку є підземне приміщення.

22 вересня міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш відвідав пункт пропуску Дорогуськ-Ягодин і повідомив, що до прикордонного регіону направляють нові елементи протиповітряної оборони. Він додав, що в двох польських воєводствах, які межують з Україною, зокрема в Люблінському, де розташований Дорогуськ, розгорнули батареї систем Patriot.

Проте в самому селі заходи безпеки мало змінилися.

Після атак біля кордону влада лише захистили вікна в підвалі школи та визначила місця, куди мають переходити учні в разі повітряної тривоги.

Школа – мабуть, єдине місце в селі, де вирує життя.

Тут вчаться близько 340 дітей віком від 3 до 15 років, яких з усіх сіл гміни привозять сюди шкільні автобуси.

"Після інцидентів, що сталися неподалік від нашого східного кордону, ми узгодили детальний порядок дій на випадок, якщо такі ситуації повторяться", - каже директор школи Ярослав Войчицький.

"Безпечні зони" облаштували в роздягальнях, розташованих трохи нижче першого поверху. Одна з них для учнів 5-8 класів і працівників школи, друга - для молодших дітей. В кутку кожної роздягальні поставили декілька великих пляшок із водою та аптечку.

Обидва приміщення невеличкі - складно уявити, як тут мають вміститися близько сотні людей.

17 вересня школа вперше випробувала укриття.

"Вранці ми провели навчальну евакуацію, а вже за дві години отримали справжній сигнал тривоги", - каже директор про день, коли росіяни вдруге атакували Ягодин.

"Діти були добре підготовлені. Серед старших учнів особливих емоцій не було. Трохи більше хвилювання було помітно на обличчях молодших дітей, - розповідає Войчицький. - Усі спокійно спустилися до безпечного місця й залишалися там близько 20 хвилин, не довше".

На питання, що директор і вчителі школи кажуть дітям, які бояться, Ярослав Войчицький посміхається.

"Ми кажемо їм, щоб не боялися, що вони під надійним захистом", - додає він.

Інші жителі села, з якими нам вдалося поговорити, висловлюють менше впевненості.

"Поки що не було нічого такого, чого б ми справді злякалися… нічого такого, щоб довелося, наприклад, втручатися військовим. Але певний страх є", - каже Барбара, жінка середнього віку, яка біля супермаркету перекладає продукти з візка до своєї автівки.

Барбара розповідає, що в сімʼях тут досі памʼятають Другу світову війну. Вона чула про неї з розповідей своєї мами і свекрухи.

"Це такий страх. Моя свекруха до самої смерті памʼятала постріли", - сказала Барбара.

На її думку, люди непокояться через можливий напад Росії, але про це мало говорять.

"Люди, безумовно, відчувають тривогу… але ця тема табу, люди бояться про це говорити".

Вона переконана, що звичайні громадяни не мають реального впливу на політичні рішення.

"Нам боляче, що гинуть люди. Просто гинуть люди. Бо ж вони такі самі, як ми. А що ми можемо вдіяти? Ми нічого не вирішуємо. Ми, звичайні люди, суспільство, - який ми маємо вплив?", - додає вона.

На питання, щоб вона робила, якщо почнеться справжня війна, Барбара відповіла, що треба рятувати дітей. У неї самої їх девʼять, але вони вже дорослі і живуть в інших містах.

Утім, деяких жителів Дорогуська постійні попередження про небезпеку дратують і навіть злять. Тут взагалі, здається, втомилися від уваги журналістів.

Одна з жительок, відмовившись говорити на камеру, заявила нам, що застереження польського уряду та військових – це нібито пропаганда та залякування.

Адже, на її думку, "заляканими людьми легше керувати".

"Не знаємо, що правда, а що ні"

Не менше скепсису і серед мешканців Холма, розташованого далі від кордону, але все ж достатньо близько від нього.

Давня столиця Короля Данила (де він і похований) багатьом українцям відома як місце пересадки під час подорожей в Європу, які в останні тижні стали значно більш виснажливими через великі затримки поїздів.

Але за вокзалом, будівництво якого ніяк не завершать, і легендарною "Жабкою", куди змучені пасажири українського потягу прямують за кавою і хотдогом, причаїлося старовинне місто.

Заснований у XIII столітті королем Данилом Галицьким Холм виріс навколо крейдяного пагорбу, звідки очевидно й походить його назва.

Сьогодні на Холмській Горі височіє базиліка Різдва Пресвятої Діви Марії, зведена на місці давнього православного храму Богородиці. А поруч - напівзруйнований військовий цвинтар часів Російської імперії.

Це місто - місце народження першого керівника УНР та одного з творців концепції сучасної української історії Михайла Грушевського. Що нагадує про колись велику українську громаду міста. Укрзалізниця навіть назвала один з флагманських потягів "Київ-Холм" імені Грушевського.

Але сьогодні в самому Холмі українців небагато.

Про "країну за східним кордоном", як висловилися деякі з наших співрозмовників, нагадує хіба що ресторан української кухні "Думка", готель "Львів" і портрет видатного українського полководця Івана Богуна в готелі "Козак", де ми зупиняємось.

Утім, близькість до України несподівано відчувається у мовленні водія таксі, пана Дарека. Своє фаталістичне "пожиєм-зобачим" він вимовляє з типовим українським наголосом і закінченнями.

"Ситуація стресова, - каже Дарек, - Але тікати, мабуть, не варто, бо поки що нічого серйозного не сталося".

Він каже, що не замислювався про те, що буде робити, якщо в Польщі почнеться війна, але на питання, чи готовий захищати Польщу, відповів ствердно.

Дарек, якому близько 50 років, - фанат волейбольної команди Холма і меломан. Він був в Україні 12 років тому, їздив до Чернігова, і каже, що українці - "дуже привітні люди".

Він емоційно говорить про війну в Україні: "Як можна так жити, коли будь-якої миті атакують житлові будинки, родини, дітей? Це дуже важка ситуація для вас. Залишається тільки співчувати".

Інша мешканка Холма, 73-річна Марія, часто бачить українців, які чекають на потяг, адже живе поруч із залізничним вокзалом. Але вона каже, що не всім новинам про війну в Україні довіряє.

"Усі ці відео, які ми зараз дивимося, треба сприймати з певною часткою скепсису, бо часто це неправда".

Марія не сумнівається, що в Україні точиться страшна війна, що гинуть люди, що руйнують житлові будинки, але вона додає, що напевно "ми не знаємо, кому вірити…, що правда, а що ні".

Певну недовіру в неї викликають і постійні сповіщення про російські атаки в Україні, які приходять на телефон.

"Зараз вони надходять дуже часто, тож я замислююся: невже справді кожні кілька годин відбувається атака, чи вони надсилають ці сповіщення просто про всяк випадок", - сказала жінка.

Чути ці роздуми для українських журналістів з Києва, де удари Росії тривають майже цілодобово, трохи дико. Та й у західних областях дронові атаки тривають майже безперервно.

"Варшава грається у війну"

Утім, найбільше роздратування щодо цих сповіщень прозвучало в словах мешканців Холма Юрека та його дружини Улі, яким обом близько 60 років.

"Варшава грається у війну, а тут треба на кожній вулиці поставити психіатрів", - емоційно вигукнув Юрек на наше прохання прокоментувати ситуацію.

На думку чоловіка, польська влада надмірно розігрує воєнну загрозу, тоді як місцеві мешканці змушені жити в постійній напрузі.

Його дружина Уля скаржиться, що через нічні сирени неможливо спати, а часті сповіщення та інструкції з евакуації лише посилюють тривогу.

"Ці тривоги, ці сповіщення, які надходять чотири рази на день, - для мене справжній кошмар. І ці таблички з інструкціями, куди йти з робочого місця, - це теж кошмар", - каже жінка.

Уля розповідає, що недавно вони з чоловіком були в знайомих під Варшавою і там життя зовсім інше: "Нічого не літає, нічого не гуде, сповіщення не надходять. Зовсім інший світ".

За словами жінки, жителі Холма не відчувають реальної турботи з боку влади: "Єдине, що нам дають, - це попереджувальні сповіщення, а що з цим робити далі – думайте самі".

Юрек взагалі вважає ці сповіщення непотрібними, адже, на його думку, попереджати людей варто тоді, коли загроза наближається до польського кордону, а не коли події відбуваються за п'ять-вісім кілометрів від нього. Юрек навряд чи замислюється, що при швидкості реактивного шахеда в 600 км на годину ці кілька кілометрів дрон здолає за лічені хвилини.

"У нас є відповідні служби, радари. У нас є військо, ми стільки витрачаємо на озброєння - вони повинні щось із цим робити", - каже він.

Обидва не вірять, що Росія може напасти на Польщу.

"Гадаю, Путін надто розумний, щоб нападати на країни НАТО, бо він знає, що країни НАТО знищили б його", - каже Уля.

"Панове (в Варшаві. - Ред.) граються у війну", - роздратовано підсумовує Юрек.

Цивільні недостатньо підготовлені

Але на думку Яцека, колишнього військового, а тепер тренера з цивільного захисту, така позиція небезпечна.

Він розуміє, що люди втомилися від попереджень, але якщо вони припинять сприймати їх серйозно, "важко створити спільну, злагоджену систему безпеки".

"На жаль, загроза цілком реальна. І якщо колись станеться так, що люди не відреагують, не подбають належним чином про своїх дітей, а дрон упаде зовсім неподалік і навіть уламки скла можуть їх поранити, то, на жаль, вони про це пошкодують", - сказав військовий інструктор.

Він додає, що люди не знають, як правильно реагувати на тривоги. Частина суспільства досі не розрізняє сигналів, коли збираються пожежники, а коли оголошують тривогу для всіх.

"Люди припускаються тих самих помилок, - каже Яцек. – Вони підходять до небезпечних місць. Цікавість змушує їх заходити туди, від чого потрібно триматися на відстані".

У Холмі також недостатньо укриттів, зауважує інструктор, ймовірно, їх ще довго не буде стільки, скільки потрібно. Але він додає, що в кожній квартирі є місце, де перебувати безпечніше.

Попри скепсис і роздратування війна для мешканців польського прикордоння стає дедалі відчутнішою.

"Я не хотів би опинитися на місці української держави, - емоційно сказав голова гміни Дорогуськ Войцех Сава. - Те, що ми бачимо, - це жахливо. Я навіть не хочу уявляти, як це все виглядає насправді".

"Для мене немислимо, що в XXI столітті таке взагалі відбувається в світі", - додав він.