Розкрили вбивство через 42 роки: як поліція Лондона провела блискучу спецоперацію

Невдовзі після опівночі 1 травня 1984 року держслужбовець Ентоні Літтлер вийшов із потяга на станції Іст-Фінчлі в Лондоні й попрямував темним провулком додому.

Через дві хвилини 45-річний чоловік лежав на землі, помираючи.

Ентоні - "лагідний велетень", як називали його друзі, який жив сам і любив справжній ель, - отримав два удари по голові. У нього нічого не забрали. Не було свідків, не було криміналістичних доказів, не було зрозумілого мотиву.

Протягом 42 років нікого не притягнули до відповідальності за цей злочин.

У п'ятницю ситуація змінилася.

57-річного Майкла Стюарта та 60-річного Ентоні Стюарта засудили в суді Олд-Бейлі до довічного ув'язнення без права на звільнення - на 10 і 15 років відповідно - за вбивство Літтлера. На момент нападу братам було 15 і 18 років.

Суддя Джастіс Каттс зазначила, що брати нападали на геїв, щоб їх пограбувати. Однак жодних свідчень того, що Ентоні Літтлер був геєм, не було.

"1984 рік був іншим часом і в багатьох аспектах - іншим місцем", - сказала вона.

Під час телевізійної трансляції оголошення вироку старша суддя звернулася до обвинувачених:

"Я цілком упевнена, що ви чатували на жертву. Ви обрали цю порядну, чесну людину своєю мішенню і забрали її життя".

Зібрати докази

Нерозкриті справи часто вдається розкрити через багато років завдяки сучасній науці: ДНК, відбиткам пальців, повторному аналізу старих речових доказів за допомогою нових методів.

Ця справа була іншою. Детективи вдалися до сміливої операції під прикриттям - встановили прослуховувальні пристрої в будинку та автомобілі Майкла Стюарта, розмістили пристрої для стеження в автомобілі його брата і ввели в життя Майкла двох таємних поліцейських агентів.

Вони чекали, що він зробить те, що протягом багатьох років уже неодноразово робив: почне говорити.

Попередження. Зміст та дискримінаційна мова в цьому звіті може неприємно вразити

Ентоні Літтлер, тиха людина зі звичним розміреним життям, мав зріст приблизно 193 см. Він працював на державній службі й жив у квартирі в Іст-Фінчлі на півночі Лондона.

Він був дуже прив'язаний до своєї матері і часто їздив до неї у Сент-Геленс у графстві Мерсісайд, де народився і виріс.

Найбільшою пристрастю Ентоні був справжній ель. В останній вечір свого життя він перетнув увесь Лондон, щоб відвідати зустріч Товариства збереження пива з дерев'яних бочок у пабі в Каршалтоні, де випив із друзями п'ять чи шість пінт бітера.

Вони попрощалися після закриття пабу.

Ентоні повернувся через увесь Лондон, приїхав до Іст-Фінчлі й звернув на вузьку пішохідну доріжку вздовж залізничної колії - це був коротший шлях додому.

За кілька хвилин на нього напали з такою жорстокістю, що він так і не прийшов до тями.

"Він був для мене як рідний брат", - згадує Патриція МакЛур, одна з небагатьох близьких родичок Ентоні, які ще живі.

"Він катав мене у візочку, коли я була маленькою. Він завжди був поруч на сімейних днях народженнях і завжди приходив на Різдво".

Патриція, яка живе в Бебінгтоні на півострові Віррал, каже, що найбільше її переслідує думка про те, що Ентоні не став би чинити опір.

"Він ще в дитинстві не кинув би каменем навіть у собаку, - каже вона. - Він завжди був доброю людиною, і померти таким жахливим способом - це просто несправедливо".

Заклики про допомогу в розкритті справи в програмах ITV Police 5 та BBC One Crimewatch не дали результату.

Розслідування закрили у січні 1985 року. Друге розслідування у 1993 році також ні до чого не привело. Третє, яке тривало у 2012–2015 роках, теж завершилося без висунутих обвинувачень.

"Я змирилася з тим, що його більше немає і що винних так і не знайшли, - каже Патриція. - Це залишило постійний смуток, який завжди був десь поруч. Він особливо відчувався кожного Різдва, коли його не було з нами".

Протягом 42 років вона вважала, що вбивці думали, ніби їм вдалося уникнути покарання.

"І до того моменту, коли поліція почала це розслідування, - каже жінка, - так і було".

У перші дні початкового розслідування, яке проводила поліція Лондона, правоохоронці постукали в двері будинку лише за кілька сотень метрів від провулка - це був будинок родини Стюартів.

Там вони поговорили з 15-річним Майклом Стюартом, а через тиждень - з його братом Ентоні, якому тоді було 18.

У формах обходу будинків, які заповнювала поліція, було зазначено, що обидва в ніч убивства перебували вдома.

На формі Ентоні Стюарта був запис: "Не користується провулком".

Це виявилося неправдою, і суд почув, що брати мали схильність до насильства і протягом багатьох років мали проблеми з поліцією.

У 2013 році між братами спалахнув серйозний конфлікт, який переріс у запеклу сварку. Деніел, наймолодший із трьох братів, не був причетний до нападу і йому було лише 10 років, коли Ентоні Літтлера вбили.

Під час тієї сімейної суперечки він розповів поліції, що Майкл погрожував спалити його будинок і вбити його.

А потім Деніел повідомив детективам дещо набагато серйозніше: сімейну таємницю, яку вони зберігали ще з дитинства.

За його словами, Майкл вихвалявся вбивством через кілька днів після того, як воно сталося. Його брат Ентоні також говорив про це через роки.

Деніел розповів поліції, що його брати раніше виходили на вулицю, щоб нападати на чоловіків, яких вони вважали геями, і що на Літтлера напали під час спроби пограбування, яка вийшла з-під контролю.

"Вони просто хотіли його пограбувати, але він помер", - сказав Деніел поліції.

Він був не єдиним, хто звернувся до правоохоронців.

Один із знайомих родини - ім'я якого не можна розголошувати з юридичних причин - розповів, що Майкл, проїжджаючи повз станцію в автомобілі, показав на неї і сказав щось на кшталт: "Ось там ми його вбили".

Коли головний інспектор поліції Ніл Джон у 2019 році прийшов до підрозділу спеціальних розслідувань столичної поліції Лондона, йому передали дві давні нерозкриті справи, зокрема й цю.

"Не вистачало документів, не вистачало речових доказів, - каже Джон. - Не було записів із камер спостереження, не було криміналістичних доказів. Усі свідки, з якими ми хотіли поговорити, на жаль, уже померли".

Тож його команда відновлювала справу з того, що залишилося.

Куратор музею допоміг розшифрувати розклад потягів за 1984 рік. Оригінальні мапи вулиць навколо Іст-Фінчлі, які за ці роки змінилися, вдалося знайти в Британській бібліотеці.

Пошукова команда поліції протягом тижня працювала в сховищі речових доказів столичної поліції, переглянувши понад 200 великих ящиків у надії знайти втрачені матеріали справи.

Вони нічого не знайшли.

Але документи, старі свідчення очевидців і зізнання, які, як стверджувалося, робили брати, дали детективам напрямок для подальшої роботи.

Після вивчення матеріалів Джон вирішив, що справа має достатньо сильну доказову базу, щоб отримати дозвіл на проведення таємної операції. Такий дозвіл надали у вересні 2023 року, коли розпочалася операція Snowpitch ("Снігова яма").

"У мене ніколи раніше не було такої справи, - каже Джон. - І більше ніколи такої не буде".

Операція Snowpitch вимагала насамперед терпіння.

Пристрої для прослуховування встановили в квартирі та автомобілі Майкла Стюарта, а також в автомобілі Ентоні Стюарта.

Але найважливішою частиною операції була більш особиста складова: двох поліцейських під прикриттям, відомих як Джей-Джей і Анна, ввели в життя Майкла Стюарта.

Першим налагодив контакт Джей-Джей.

Він завів розмову про зламаний ліфт у будинку, де жив Майкл. Невдовзі Джей-Джей почав проводити з Майклом багато часу - вони дивилися гангстерські фільми, грали у відеоігри, а Майкл розповідав йому свої історії.

Через три місяці стосунки між Джей-Джеєм і Майклом стали такими близькими, що коли Майкла Стюарта пізніше заарештували за підозрою у вбивстві, саме Джей-Джея він попросив забрати його з поліцейської дільниці.

У машині дорогою додому Майкл заговорив.

"Я знаю, хто це був, - сказав він, не знаючи, що людина, якій він довірився, записує кожне його слово.

За словами Майкла, це був його брат і троє його друзів. Як розповів суд, вони вийшли "побити геїв", загнали чоловіка в провулок і забили його по голові.

Суд також почув, що не було жодних доказів того, що Ентоні Літтлер був геєм.

Це стало певною закономірністю. Майкл знову і знову протягом наступних місяців звинувачував свого брата, щоразу наполягаючи, що сам не мав жодного стосунку до вбивства.

Але записи розмов знову й знову викривали його.

Інша поліцейська під прикриттям, Анна, окремо налагодила з ним контакт. Під час таємно записаної розмови в кафе у грудні 2023 року вона сказала йому, що, за її словами, його племінник когось убив.

"Мій племінник нікого не вбивав, - відповів Майкл. - Це був мій брат".

На той момент розслідування вже вийшло з тіні. Майкла заарештували і допитали у зв'язку з убивством, а потім відпустили. Але він не знав, що таємна операція навколо нього непомітно продовжувалася.

А потім, під час допиту в поліції у березні 2024 року, сталася обмовка, яка допомогла пов'язати Майкла з місцем злочину.

Заперечуючи, що тієї ночі він був весь у крові, Майкл раптом сказав:

"Ну, якщо я стояв нагорі біля входу в провулок і стежив (за ситуацією. - Ред.)… то як на мені могла бути вся ця кров? Та ну".

Прокурор Джон Прайс KC сказав присяжним, що ніхто - ані поліція, ані його родина, ані жоден свідок - ніколи не звинувачував Майкла в тому, що він стояв на варті.

Ця деталь не існувала ніде, крім власних спогадів Майкла про ту ніч.

Намагаючись виправдатися, він сам викрив себе і розповів, що стояв на варті, коли Ентоні Літтлера збивали з ніг.

І це пояснило загадку, яка залишалася в матеріалах справи ще з 1984 року.

Через дві хвилини після нападу юнак зателефонував на номер 999 із телефонної будки неподалік від провулка і попросив викликати швидку для чоловіка, який сильно стікав кров'ю. Потім він поклав слухавку, не назвавши свого імені.

Нікого не вдалося знайти, і цей дзвінок визнали хибним.

Але, за словами Прайса, так швидко дізнатися про те, що сталося, міг лише той, хто був на місці події.

За версією обвинувачення, яку прокурор представив присяжним, цей дзвінок зробив 15-річний Майкл Стюарт - той самий спостерігач, який першим утік і підняв тривогу через чоловіка, якого його компанія залишила помирати.

"Ви забрали життя, а самі чудово його прожили"

Для Патриції усвідомлення того, що чоловіки, які вбили її двоюрідного брата, нарешті постали перед правосуддям, викликало одну сильну думку.

"Як ви могли? Ви забрали життя мого двоюрідного брата - а самі, я припускаю, прожили чудове життя".

"Вони провели 42 роки на свободі, ті, 42 роки життя, яких вони позбавили мого брата. Він ніколи не одружився і не мав власної сім'ї".

"Те, що правосуддя відбулося, приносить полегшення", - каже вона.

"Це не забере болю й не поверне його. Але нарешті ця історія отримала завершення. Їх таки спіймали, цих негідників".