Від жертв війни до конкурентів. Чому ставлення поляків до українців змінилося так радикально

Ще кілька років тому Польща була одним із найближчих союзників України, а мільйони поляків відкривали свої домівки для українців, які тікали від війни. Тепер дедалі більше поляків виступають проти прийому українських біженців, а ЗМІ рясніють повідомленнями про напади на українців.

Одразу кілька аналітичних матеріалів у західній пресі шукають відповідь на питання - чому Польща так швидко змінила своє ставлення?

Польща недооцінила українців?

Варшава виявилася не готовою до того, що українські біженці почнуть будувати нове життя, а Київ вимагатиме рівноправного місця за європейським столом. Такого висновку доходить польський журналіст Матеуш Мадзіні в аналітичній колонці для The Guardian.

Одним із непередбачуваних наслідків повномасштабної війни Росії проти України стало те, що Польща отримала рідкісну можливість опинитися в центрі геополітичної уваги.

Коли російські танки рушили на Київ, мільйони поляків кинулися допомагати людям, які тікали від війни. Польща відкрила двері українським біженцям і почала активно підтримувати Україну зброєю та грошима.

Здавалося, Польща та Україна приречені на надзвичайно міцний союз. Варшава активно відстоювала українські інтереси на Заході, а українські лідери дякували полякам за щедрість, а польському уряду - за військову та фінансову допомогу. З огляду на складну спільну історію - звинувачення в геноциді часів Другої світової, зміни кордонів і повоєнні переселення мільйонів людей - це була надзвичайна зміна.

Але довго це не тривало.

За даними останнього опитування Центру дослідження громадської думки (CBOS), яке цитує автор колонки, 52% поляків тепер виступають проти прийому українських біженців. Дедалі більше людей втомлюються від підтримки Києва, а праві політики стверджують, що передача зброї Україні послабила обороноздатність самої Польщі.

Ситуацію додатково загострив конфлікт між Києвом і Варшавою після того, як Володимир Зеленський назвав підрозділ ЗСУ на честь Української повстанської армії (УПА), а президент Кароль Навроцький у відповідь позбавив Зеленського ордена Білого Орла - найвищої державної нагороди Польщі.

Усе це стало чудовим ґрунтом для російської пропаганди, яка активно поширюється в польських соцмережах.

Дезінформація про українців, які нібито живуть за рахунок польських платників податків, посилює напруженість, а вона все частіше переходить у насильство. Майже щодня з'являються повідомлення про словесні образи або напади на українців у польських містах.

Проте, як вважає Мадзіні, усе це лише частково пояснює, чому польсько-український "медовий місяць" закінчився. Є й інша, часто недооцінена причина - обидві країни не змогли побачити одна одну поза контекстом війни.

Польща не до кінця усвідомила, що українці - не просто безпорадні жертви Путіна, а люди, здатні самостійно визначати своє життя.

Багато біженців швидко виїхали з домівок поляків, почали орендувати або купувати житло, створювати бізнеси й формувати сильну громаду. Часто вони стали прямими конкурентами місцевим мешканцям.

Це природний і навіть бажаний розвиток подій. Але разом із ним співчуття перестало бути основою відносин між поляками та українцями, пише автор колонки.

Для Польщі, яка після війни залишалася етнічно майже однорідною країною, виявилося складно пристосуватися до цієї зміни.

Україна також змінилася. Після 2022 року вона пройшла шлях від отримувача західної допомоги до глобального експортера нових військових технологій і знань.

Українські лідери звикли безпосередньо говорити з американськими та західноєвропейськими політиками. Їм більше не потрібен "адвокат", тим паче у Варшаві, зазначає автор колонки в The Guardian.

У результаті початковий ентузіазм почав неминуче згасати, і обидва уряди повинні були до цього підготуватися. Натомість вакуум заповнила російська дезінформація, яка прагне ще більше посварити дві країни й послабити європейську підтримку України.

Особливо цього не мала допустити ліберальна коаліція Дональда Туска.

"Вона не змогла належно оцінити зростаючі амбіції України, продовжувала підтримувати міф про особливу, майже "прометеївську" роль Польщі у майбутньому України і не підготувала польське суспільство до того, що українці стануть повноцінними його членами. Водночас вона створювала ілюзію, що саме Польща має вирішальний голос у питанні вступу України до демократичної Європи", - пише Мадзіні.

Короткозорість Польщі має стати для неї уроком, міркує далі автор колонки. Що б не сталося найближчими роками, Україна, очевидно, все більше інтегруватиметься в Європу, а українці - в європейські економіки. Вони конкуруватимуть із французами та німцями так само, як сьогодні конкурують із поляками.

А українські лідери приїжджатимуть до Брюсселя, Парижа й Берліна вже не просити безкоштовної зброї чи грошей, а вимагати рівного голосу, стверджуючи, що їхня боротьба проти російської агресії дала їм право на місце за європейським столом.

"Нічого з цього не мало б дивувати: українці - більше, ніж жертви, а Україна - більше, ніж країна, що воює. Нездатність Польщі врахувати це вже мала драматичні наслідки. Решта Європи ще має час підготуватися до цієї очевидної реальності", - підсумовує автор статті в The Guardian.

Спалах ворожості до українців

Різке зростання ворожого ставлення до українців підтверджує і статистика поліції.

За даними польських правоохоронців, у першій половині 2026 року зафіксували 180 злочинів на ґрунті ненависті проти українців. Це приблизно на 30% більше, ніж за такий самий період у 2025 році, і ці дані непокоять, пише польське видання Rzeczpospolita.

Ціллю агресії все частіше стають діти. Так, 14 серпня в Бидгощі двоє дорослих напали на 14-річну дівчину та її 12-річного брата з України.

За даними родини й українського консульства, дітей атакували через те, що вони розмовляли українською. Жінка викручувала дитині руку, зламала їхній іграшковий дрон, а його уламки кинула в хлопчика. Польська прокуратура вже висунула жінці обвинувачення, повідомляє Polskieradio.

Жертвою ще одного прояву ксенофобії днями стало навіть кількамісячне немовля. Скандал розгорівся у варшавській лікарні, куди у важкому стані привезли дитину.

Коментуючи стан маленького пацієнта, польські лікарі згадали про його національність, заявивши, що хвороба "має навчити дитину, що в Польщі ніколи не буде легко", повідомляє портал InPoland.

Коли на ксенофобський вислів жорстко відреагувала їхня колега, лікарка-анестезіолог із України, у відділенні розпочався конфлікт.

При цьому польська влада відкрито заговорила про те, що напруження становить загрозу не лише для українців, а й для безпеки Польщі та її відносин із Києвом.

У середині серпня премʼєр-міністр Дональд Туск доручив міністерству внутрішніх справ і спецслужбам уважніше стежити за зростанням антиукраїнської ворожості та насильства.

Водночас в десятках польських міст пройшли акції під гаслом "Не будь байдужим", які організував Комітет захисту демократії (KOD) за підтримки Amnesty International.

Організатори протестів говорили про "зростаючу хвилю ненависті, ксенофобії, націоналізму та насильства". Понад 11 тисяч людей підписали петицію із закликом до уряду вжити рішучих заходів проти ксенофобських нападів.

Російська дезінформація

Авторки іншої статті у виданні New Eastern Europe, яка також аналізує причини зміни ставлення до українців, наголошують, що польське суспільство загалом не стало антиукраїнським.

Однак українське питання дедалі більше пов'язують із соціальною конкуренцією, історичними суперечками та політичними конфліктами.

Важливу роль у цьому процесі відіграють соціальні мережі.

Російська дезінформація активно використовує вже наявні в польському суспільстві страхи та образи, але не створює їх із нічого, пишуть журналістки Анна Романдаш та Ната Ясевич, які висвітлюють суспільно-політичні теми та війну в Україні.

Наративи про те, що українці отримують надмірні соціальні виплати, забирають робочі місця або користуються польською гостинністю, поширюються серед звичайних користувачів, політиків та інфлюенсерів, а потім потрапляють у традиційні медіа. Таким чином, російська пропаганда радше посилює реальні суперечності між поляками та українцями, ніж вигадує їх.

Окремий пласт цієї інформаційної війни - історична пам'ять, передусім Волинська трагедія та діяльність УПА. Авторки не заперечують важливості цієї теми для польського суспільства, але показують, як історичні злочини можуть використовуватися для створення негативного образу сучасних українців.

У соцмережах і частині медіа виникає небезпечна логіка: злочини, скоєні окремими українцями сьогодні, подаються разом із нагадуваннями про злочини УПА, створюючи враження, ніби між історичними подіями та поведінкою сучасних українців існує прямий зв'язок.

Дослідники медіа виокремлюють кілька основних наративів - українців зображують як фізичну загрозу, використовують тему Волинської трагедії, щоб викликати страх перед українцями, а також поширюють твердження, що після завершення російсько-української війни Україна може претендувати на польські території.

Раніше переважали наративи про конкуренцію з українцями за робочі місця, доступ до медицини, шкіл і дитсадків.

"Найпоширеніші наративи мають на меті відбити у людей бажання допомагати українцям", - каже виданню польська експертка з дезінформації Анна Мєжинська. За її словами, на українських біженців покладають провину за проблеми, які вже існували в Польщі.

Водночас проблему не можна пояснити лише російською пропагандою, підсумовують авторки матеріалу. Її живлять реальні соціальні й політичні зміни: втома від війни, конкуренція на ринку праці, суперечки щодо соціальних виплат, історичні травми та використання української теми польськими правими силами.