Чому культовий роман "Володар мух" досі актуальний

Історія Вільяма Голдінга про хлопчиків, які створюють мініверсію тоталітарного суспільства, стала класикою XX століття. Тепер відомий сюжет вийшов на Netflix в інтерпретації британського сценариста і продюсера Джека Торна, попередній серіал якого "Юнацтво" сколихнув суспільство.

Роман Голдінга про дітей, які після авіакатастрофи потрапляють на безлюдний острів і будуть на ньому комуну з жорстокими правилами, мав довгу історію і надихнув багато інших художніх творів.

Стівен Кінг називав його одним із тих, що значно вплинули на всю його письменницьку кар'єру. І цілі покоління школярів або захоплювалися ним, або змушені були читати його в списку обов'язкової шкільної літератури.

Дивно, але роман 1954 року, глибоко вкорінений у свою епоху, сьогодні здається насамперед актуальним. А тому його нова адаптація для Netflix від творця серіалів Джека Торна виглядає дуже вчасно.

Книга досліджує природу зла, але хоча її основний зміст не змінився, каже Тім Кендалл, професор англійської літератури в Університеті Ексетера та дослідник Голдінга, "змінюється актуальність цього питання залежно від того, яким є уряд або світова ситуація в цей момент".

Джуді Карвер, дочка Голдінга та директорка його маєтку, розповідає BBC: "Я вважаю, що хороша книга належить кожному наступному поколінню. Насправді мій батько навіть сказав у есе про книгу, що він не вважає, що автор має якесь батьківське право на роман. Він був переконаний, що твір належить читачам, і їхня інтерпретація завжди обґрунтована".

Чому роман такий сучасний

Торн розповідає BBC: "Ми нічого не нав'язували книзі. Я просто думаю, що те, про що пише Голдінг, резонує з нашим сьогоденням".

Торн каже, що з того часу, коли він був підлітком у 1990-х роках, світ змінився.

"У повітрі тоді був справжній оптимізм, і було справжнє відчуття спільноти. Світ зараз за вікном мого сина, - це світ, де легше ненавидіти, ніж любити, де легше зневажати когось іншого, ніж допомагати йому".

Телебачення здається ідеальним засобом, щоб представити книгу та її актуальність новій аудиторії.

"Телевізійні серії можуть нагадувати розділи книги", - каже Торн.

Але на відміну від роману, серіал побудований так, що кожна з чотирьох серій зосереджується на точці зору окремого персонажа. Торн вважав, що ця стратегія стане способом по-новому висвітлити твір Голдінга.

Торн додає трохи передісторії та дещо змінює деякі епізоди, але загалом залишається вірним сюжету й персонажам роману.

Серед них Піггі - хлопчик в окулярах, якого цькують і який відомий своєю кмітливістю, та Ральф - природжений лідер, який наполягає, що правила й порядок допоможуть зберегти цивілізованість на острові.

Суперник Ральфа, владолюбний Джек, веде інших хлопців до анархії та насильства.

А також Саймон - провидець, жертовна постать, який розуміє, що зло на острові походить від самих хлопців.

Голдінг так майстерно врівноважив ці типажі, що книгу давно сприймають як мікромодель суспільства. І вона чудово підходить для вивчення в класі, адже сповнена питань для дискусій - про добро і зло, порядок і хаос.

Народжений з часів Холодної війни

Однак, попри всю свою універсальність, роман безумовно був продуктом свого часу.

Кендалл, редактор книги "Вільям Голдінг: Листи Фабера", збірки листування між Голдінгом та його книжковим редактором, каже: "Ви можете побачити у формі рукопису, його початковій концепції, що це насправді роман про Третю світову війну. В основі сюжету ядерна війна, з якої евакуюються хлопчики".

На перших кількох сторінках рукопису, видалених з книги, сказано, "якби вони були достатньо великими, щоб бачити крізь вікна літака, вони б побачили велику грибоподібну хмару позаду себе. Тож діти на острові роблять лише те, що дорослі роблять у глобальному масштабі".

Оригінальна версія, каже Кендалл, "дуже добре усвідомлює ядерну епоху та небезпеки, які вона несе".

Але в книзі є лише одна конкретна згадка про "червоних", яка натякає на часи Холодної війни, і саме ця невизначеність зробила твір набагато відкритішим для різних тлумачень протягом десятиліть.

Дочка Голдінга каже, що "спочатку люди сприймали роман у чітко релігійному контексті й вважали, що Саймон, гадаю, це образ Христа".

Останнім часом, зазначає вона, "на перший план вийшла екологічна тема" - наприклад, люди звертають увагу на те, як хлопці підпалюють острів.

Водночас вона переконана, що сьогодні "важко не помічати зростання автократичних правителів у світі й не бачити цього в образі Джека… правила ведення війни, право на справедливий суд - усе це зараз висить на волосині, і, думаю, книга має до цього безпосередній стосунок".

Підхід Торна менш політичний і полягає у тому, щоб віднайти в книзі нюанси, яких багато читачів не помічають, особливо під час першого знайомства з твором.

"Коли я читав про Джека в дитинстві, я ненавидів його, просто ненавидів. Я знав таких хлопців на шкільному майданчику й зневажав їх. Але коли я перечитав Джека дорослим, то подумав: це набагато ніжніший образ, ніж я очікував", - каже Торн.

"Руйнування, хаос - усе те, до чого призводить Джек, не обов'язково є наслідком "темряви" всередині нього. Це радше низка маленьких рішень, які Джек ухвалює по дорозі, намагаючись зберегти свою владу і не показати власного страху".

Епізод, показаний з погляду Джека, змальовує його як вразливого й самотнього хлопчика, а його прагнення до влади, принаймні частково, як своєрідну браваду.

Акцент на маскулінності

Пошук універсальних тем у конкретних персонажах найбільше приваблює Торна, за його словами.

"Голдінг пише не про всіх хлопців. Голдінг пише про британських хлопців 1950-х років. Голдінг пише про дітей, які побачили травму війни не самі, а очима своїх батьків, і грають так, як їх соціалізували".

Так само, каже він, "Юнацтво" - це не серіал про кожного хлопця у світі. Він розповідає про одну дитину в Понтефракті, про вплив на неї та про те, як вона реагує на цей вплив". Побачивши цих різних персонажів і ситуації, він каже: "Ви думаєте про свій власний світ".

І наш світ, каже він, сповнений труднощів для молодих чоловіків. Термін "токсична маскулінність" став дуже поширеним, але Торн його не використовує.

"Складність цієї фрази полягає в тому, що зараз ви не можете просто почути слово "маскулінність" без додавання епітета "токсична", - каже він. Цей термін став такий поширений, що "якщо ви хлопчик, який намагається зрозуміти, що означає бути чоловіком, вам буде важко це зробити".

Насправді рішення Голдінга розмістити на острові лише хлопчиків, ймовірно, було відображенням структури влади 1950-х років, а не коментарем щодо самої маскулінності.

Кендалл каже: "Якщо хлопчики - це зменшена модель світових лідерів, то вони мають бути саме хлопчиками, а не дівчатками".

Карвер додає: "Гадаю, було б анахронізмом стверджувати, що він писав саме про маскулінність. Але такий зміст із книги можна винести", і саме так, безумовно, робить Торн.

Його емоційні флешбеки зі спогадами про життя хлопців до авіакатастрофи зосереджені насамперед на їхніх стосунках із батьками. Але без спрощень, які б зводили все до поганих чоловічих прикладів.

Торн каже: "Я не хотів натякати, що в Джека відсторонені стосунки з батьком, і саме тому його тягне до темряви. У Саймона теж відсторонені стосунки з батьком, але Саймона тягне до світла. Я лише хотів, щоб вони говорили про своїх батьків, щоб показати їхні особистості складнішими".

До цього часу назва книги вже стала своєрідним позначенням проблемного суспільства, але Торн вважає, що це значно применшує досягнення Голдінга та тривалу привабливість роману.

Він каже: "Люди постійно згадують її у найрізноманітніших ситуаціях, коли у світі виникає криза: "Ось він, момент "Володаря мух"".

"Але Голдінг писав не про те. Голдінг створив дуже складний і водночас ніжний портрет хлопців перед підлітковим віком, і йому якимось чином вдалося вловити в цьому правду".

"І правда, яку він ухопив, сьогодні така ж цікава, як і тоді, коли він це написав, тому що книга написана так майстерно".