Феномен Фараджа: як людина з цигаркою та пивом змінює Британію

Партія Reform UK Найджела Фараджа, судячи з попередніх результатів, другий рік поспіль отримує найбільше місць в районних радах на місцевих виборах у Британії. Партія головного борця з імміграцією в країні продовжує перетворюватися на головну опозиційну силу, відсовуючи консерваторів на другий план.

Це також є серйозним викликом для уряду лейбористів, який не може визначитися - продовжувати обмежувати імміграцію в надії відібрати голоси у Фараджа чи взяти лівий ухил, згуртувавши ліберальний електорат та етнічні меншини.

Ще недавно Фарадж називав себе колишнім політиком і заробляв участю в реаліті-шоу, де йому доводилося їсти вим'я верблюда. Тепер йому пророкують крісло прем'єр-міністра Великої Британії.

Зараз він - один із найпопулярніших політиків у Британії, який очолює найпопулярнішу політичну партію. Крім рейтингів, які зростають, політик має за союзника президента США Дональда Трампа, чия адміністрація хоче бачити більше правих популістів при владі по всій Європі.

Критики звинувачують його у фашизмі, ісламофобії та антисемітизмі, але виборців, наляканих рекордною імміграцією, це не відштовхує. Інша справа - зовнішня політика, в якій Фарадж раз через раз виступає проти народної думки.

Він довго намагався відійти від репутації проросійського політика, а на початку березня виступив за участь Британії в американсько-ізраїльській війні проти Ірану. Більшість британців підтримують Україну й не хочуть вв'язуватися в нові війни на Близькому Сході.

Від сільських пабів до Вестмінстера

Він вижив в авіакатастрофі, пережив рак і продавив брекзит.

Бадьорий 62-річний чоловік із бешкетною усмішкою, в картатому піджаку, з цигаркою в зубах та бокалом пива в руці - здається, що Фарадж виглядав так завжди, тому що змолоду одягався як джентльмен похилого віку.

"Свій хлопець" і "правдоруб" - це основа його публічного образу. Він регулярно з'являється у містах і селах глибинної Англії, а їхні мешканці раді випити з ним пива в місцевому пабі.

Ніхто з британських політиків не відчуває себе так впевнено в цьому середовищі.

Прем'єр-міністр Кіра Стармера навряд чекає тепла зустріч у випадковому пабі посеред країни - за майже два роки при владі він став одним із найбільш непопулярних лідерів у британській історії. (Щоправда, самому Фараджу на все життя заборонили заходити в його місцевий паб, але це не пов'язано з політикою.)

При цьому якщо Стармер був другим із чотирьох дітей майстра слюсарних інструментів і медсестри в маленькому містечку в графстві Саррей, то коріння у Фараджа далеко не пролетарські.

Його батько був біржовим брокером, і він сам навчався в одній із найкращих приватних шкіл у країні, працював на біржі та мав власну брокерську контору. Його акцент, ключовий показник класу в Британії, видає вихідця із вищого ешелону середнього класу.

Не дивлячись на це, у нього виходить приваблювати до себе і робочих, і середній клас, і молодь, що особливо непросто дається чоловікам у віці. Тікток Фараджа нараховує майже півтора мільйона підписників, більш ніж у всіх інших британських політиків.

Але для успіху в політиці мало популярності в інтернеті та пабах. У політичній кар'єрі Фараджа більше поразок, ніж успіхів. За тридцять років він здійснив сім невдалих спроб обратися до британського парламенту, досягши свого тільки в 2024 році, коли його партія Reform UK отримала скромні п'ять депутатських мандатів.

Більшу частину свого політичного шляху він провів як депутат Європарламенту.

Але в 2025 році щось змінилось.

На початку року його партія вперше вийшла на перше місце в соцопитуваннях, обігнавши і правих лейбористів, і опозицію у вигляді консерваторів.

Багато експертів сприйняли цей результат як разовий збій у системі. Та відтоді Reform залишається на першому місці в соцопитуваннях і стала головним переможцем місцевих виборів у 2025 і 2026 роках. Ніколи досі третя партія - не консерватори і не лейбористи - не лідирувала в опитуваннях так довго.

Ще недавно Фарадж казав про те, що успіхи Reform стали "початком кінця" торі, чи Консервативної партії, яка офіційно є "вірною опозицією Його Величності" - тобто другою за величиною парламентською фракцією.

Але за рік в статусі найпопулярнішого політика його апетит виріс - тепер ціль Фараджа не очолити опозицію, а отримати парламентську більшість і сформувати уряд.

"Зараз Найджел Фарадж (...) виглядає як потенційний наступний прем'єр-міністр Великої Британії", - писав минулого вересня сер Джон Кертіс, визнаний авторитет із передвиборчих опитувань.

Щоб підготуватися до влади, Фарадж збирає команду, здатну керувати країною. Для цього він успішно переманює у свою партію колишніх та чинних депутатів-торі. Серед перебіжчиків є кілька ексміністрів, спічрайтер двох прем'єрів і член Палати лордів.

Проблема тільки в тому, що наступні парламентські вибори можуть відбутися аж через три роки. Сам Фарадж каже, що рекордно низький рейтинг нинішнього уряду робить неминучим позачергове голосування вже у 2027 році.

Так чи інакше, щоб зберегти лідерство в соцопитуваннях до того часу, Фарадж має уникати скандалів, якими закінчувалися всі його попередні політичні проєкти.

Йому також треба переконати виборців, що йому можна довірити економіку і зовнішню політику, а не тільки боротьбу з імміграцією.

Звинувачення в расизмі та секс-скандали

Один із недавніх скандалів навколо Фараджа стосується ранніх років його біографії - навчання в Далічському коледжі, приватній школі для хлопчиків. У листопаді зі сторінок ліберальної газети Guardian колишній однокласник Фараджа звинуватив його в антисемітизмі.

"Гітлер був правий!", "У газову камеру їх всіх!" - такі цитати приписує 13-річному Фараджу цей однокласник.

Після цього ще 27 колишніх учнів приватної школи приєдналися до обвинувачень. Один із них, син мігрантів із Нігерії, згадує, що 17-річний Фарадж регулярно говорив йому "Назад в Африку - це туди" і показував рукою в далечінь.

Політик ці обвинувачення категорично заперечує.

Ці обвинувачення не нові та є теж в біографії Фараджа, випущеній в 2022 році. Автор книжки, журналіст Майкл Крік, опитав його однокласників і їхні думки поділилися приблизно наполовину. Одні чітко пам'ятали антисемітські або расистські витівки Фараджа, інші пам'ятали багато гумору, притаманного школі для хлопчиків, але не расизм.

Втім, Фарадж навряд розраховує на масову підтримку етнічних меншин - більшість виборців із цього середовища і так вважають його партію расистською.

На рейтинг політика ці звинувачення ніяк не вплинули. Зрештою, його і раніше звинувачували як в расизмі, так і в більш дивних вчинках.

У газетах переказували історію його випадкової зустрічі із жінкою, яка призвела до семикратного сексу за одну ніч та закінчилася гучним хропінням (Фарадж називає цей вечір помилкою), а ще ходили чутки про його інтригу із порнозіркою в приватному літаку (це політик заперечує).

На передовій боротьби з брекзитом та міграцією

Більше ніж тридцять років Фарадж присвятив цілі, яку вважали маргінальною та нездійсненною - досягти виходу Британії із ЄС.

Він йшов до неї через безкінечні зустрічі в сільських пабах, малолюдні мітинги і розклеювання листівок. Його політична зірка зійшла тільки в 2010-х, коли ідея брекзита почала ставати популярною.

Коли прем'єр-міністр Девід Кемерон оголосив референдум щодо членства Британії в ЄС, він був впевнений, що на ньому переможуть прихильники його власної, проєвропейської позиції. Це ж передбачали і соцопитування.

Але результатом голосування стала перемога прихильників виходу з ЄС із мінімальною перевагою (51,9%). Це стало сейсмічним шоком для всього Заходу і розділило країну. Більша частина Англії та Уельсу висловилася за вихід із ЄС, тоді як більшість жителів Шотландії, Північної Ірландії, Гібралтару, і, звісно ж, ліберального Лондона, були проти.

Після брекзиту здавалося, що Фарадж реалізував ціль свого життя і може йти на відпочинок. Він тимчасово залишив політику і заробляв в основному на телебаченні - в діапазоні від телеведучого та учасника реаліті-шоу, де зірки мали виживати в джунглях.

Ще майже 400 тисяч фунтів політик заробив через додаток, де будь-хто може замовити у знаменитостей коротке відеоселфі - частіше за все їх замовляють на дні народження, весілля, дівич-вечори та парубочі вечірки.

Але брекзит не вирішив іншу проблему, яка все життя не давала спокою Фараджу - міграцію. Він підхопив її як свою нову "ідею фікс", і невдовзі думка суспільства почала рухатися в той же бік.

За останні десятиліття легальна і нелегальна міграція досягли рекордних показників. У 2022 році кількість іноземців, які переїхали в країну, дійшла до цифри в мільйон людей, і тоді ж зафіксували найвищий показник нелегальної міграції - більш ніж 45 тисяч людей на рік.

Не дивлячись на зусилля спочатку консервативного, а потім лейбористського урядів, простих способів повернути міграцію до показників 2000-х зараз немає.

Тепер програма Фараджа будується навколо головної обіцянки - повністю зупинити імміграцію, навіть легальну, принаймні на перший час. І ця обіцянка настільки резонує з очікуваннями електорату, що весь спектр британської політики зсунувся туди ж.

Та якщо в антимігрантській позиції консерваторів немає нічого дивовижного, то рішення уряду лейбористів копіювати найстрогіший імміграційний режим у Європі - данський - каже про те, наскільки критичним виявилося це питання для виборців усіх мастей.

Минулого року опитування показувало, що майже половина (45%) британців підтримують пропозицію не приймати нових мігрантів і відправити назад більшу частину із тих, хто недавно прибув.

Фарадж багато років послідовно пропонував саме це. Головною декорацією недавнього з'їзду його партії Reform були величезні бутафорські табло аеропорту, які показували щоденні рейси для депортації мігрантів у країни Азії, Африки і Близького Сходу.

Його погляд на імміграцію як джерело всіх бід викликає також і жорсткий опір.

Насправді Британія більш успішно асимілює мігрантів, ніж, наприклад, Франція чи США, а її відкритість до людей, ідей, торгівлі та бізнесу - запорука її успіху, вважає провідний ліберальний публіцист Ієн Дант.

"Ми досягли видатних успіхів - і економічних, і культурних - саме завдяки (відкритості - Ред.). І тепер ми вирішили все це згорнути, розкладатися морально, соціально і економічно заради страшенно вбогої, потворної фантазії одного пропахлого цигарками чоловіка в кутку паба", - каже Дант.

У його словах можна безпомилково впізнати Фараджа, єдиного політика національного рівня в Британії, який відкрито палить і не збирається кидати. Та проблема цього аналізу в тому, що антимігрантські настрої не почалися з Фараджа і ним не закінчуються.

Більше того, Фарадж займає далеко не найбільш крайню позицію на правому фланзі.

Депутат Руперт Лоу, якого виключили з Reform, створив власну партію і опублікував документ на 113 сторінок, присвячений планам масових депортацій. Навіть для головного борця з мігрантами Фараджа це вже перебір.

"Коли він встав і заявив, що нам варто розглянути масові депортації цілих спільнот, включаючи людей, які народилися в Британії, це вийшло за межі розумного, пристойного і моралі", - коментував ці плани Фарадж.

Інший показник народних настроїв - марш у вересні 2025 року, який під лозунгами боротьби із міграцією зібрав у центрі Лондона 150 тисяч людей. Можливо, це був найбільший ультраправий мітинг в британській історії. Його організував Томмі Робінсон, колишній футбольний хуліган і борець з ісламом, персонаж настільки суперечливий, що Фарадж не хоче мати із ним нічого спільного.

Антимігрантські лозунги - це вираження загального невдоволення, відчуття, що країна збилася зі свого шляху, пише соціолог Ден Еванс.

Він вважає, що масове обурення міграцією свідчить про "величезний розрив між народом та елітою" і "відчуття безсилля, а також явного і кричущого занепаду".

Інтерв'ю ВВС із учасниками вересневого маршу підтверджують цю теорію. Сем і С'юзан Філпотт керують пабом "Літаюча свиня" у валлійському селі. Вони геть не крайні консерватори - з їх подачі в пабі проходять гей-вечірки.

"Я вийшов із робочого класу, і більшість чоловіків мого віку, батьки родин, просто хочуть працювати та заробляти достатньо, щоб мати дах над головою. Роботягам зараз складно, тому що ціни захмарні, оренда - захмарна. А тут приїжджає маса людей, і їх селять в готелі", - каже Сем про бюджетні готелі, де тимчасово розташовують мігрантів, які подали заявку на притулок у Британії.

Але чому "роботяги" все більше тяжіють до Фараджа, сина біржового брокера, який навчався в одній з найдорожчих приватних шкіл, а не до уряду лейбористів, у якому чимало вихідців із робочого класу?

Насправді політичний проєкт Фараджа представляє "найскладнішу класову коаліцію", вважає Еванс. Там і традиційний робочий клас, і нижні верстви середнього класу - від ремісників до крамарів, а ще поліцейських та офісних працівників. В основі популярності Reform - страх останніх випасти з рядів середнього класу, вважає соціолог.

"Це, зрозуміло, класова політика і класовий гнів, але не колективізм чи солідарність часів шахтарського страйку. (...) Політична програма Reform є проявом цього світогляду: підтримка малого бізнесу, допомога дрібним орендодавцям та фермерам, захист традиційної сім'ї і боротьба з бюрократією і "державою-нянькою", - пише Еванс.

При цьому Фарадж - ідеальний політик для аудиторії, яка розчарувалася в політиці.

Він не вчився в Оксфорді та Кембриджі, він взагалі не вчився в університеті, що є важливою перевагою для політика в країні, де приблизно дві третини виборців не мають вищої освіти тоді як 90% політиків її мають, каже політолог Роб Форд.

"Існує особливий словник, особлива інтонація, які формуються у представників політичного класу - просто через те, що вони постійно перебувають всередині свого середовища і весь час розмовляють з одними і тими ж людьми", - говорив соціолог, пояснюючи, що Фарадж звучить інакше, і виборці це цінують.

Форд вважає, що антимігрантські лозунги працюють на старших виборців, тоді як молодь приваблює постулат Фараджа про "Broken Britain" - система зламана, і по-старому тривати не може.

Покоління, яке виросло після фінансової кризи 2008 року та сильніше за інших постраждало від економічного шоку пандемії, сприйнятливе до ідеї масштабних змін, каже Форд.

Та не дивлячись на статус аутсайдера, Фараджу не чужі й традиційні для всіх політичних партій інструменти: гроші та медіа. І в цьому він не відстає від консервативної та лейбористської партій, а в чомусь і випереджає їх. У грудні криптоінвестор пожертвував рекордні для британської політики 9 мільйонів фунтів у передвиборчий фонд Reform.

У Фараджа склалися тісні стосунки із таблоїдом Daily Express та з газетою Daily Telegraph, але особливо тісні - з телеканалом GB News. Заснований мільярдером-прихильником брекзиту, він перетворився на партійний рупор Reform, вважає його колишній керівник Ендрю Ніл.

"Як Fox фактично став каналом Дональда Трампа, GB News явно перетворився на канал Reform", - сказав Ніл.

Телеканал також є вигідним підробітком для депутатів від Reform, в тому числі самого Фараджа - за останні півтора року вони отримали від GB News більш ніж 770 тисяч фунтів (понад мільйон доларів), згідно з даними газети Guardian, яка проаналізувала їхні парламентські декларації.

У консерваторів і лейбористів теж є близькі відносини із таблоїдами й газетами, але зв'язки Reform з GB News є безпрецедентними - у жодної іншої партії немає дружнього телеканалу.

Найбільш проросійська партія?

За межами своїх улюблених тем, "імміграції" і "занепаду", позиції Фараджа виглядають менш впевненими. Особливо це стосується економіки і зовнішньої політики.

У 2022 році він підтримав економічні плани прем'єр-міністра Ліз Трасс, які викликали паніку на фондовому ринку, обвал курсу фунта стерлінга і зростання відсотків по іпотеці. Трасс була вимушена піти у відставку, провівши всього 50 днів на посаді.

У 2024 році маніфест Reform обіцяв масштабне зниження податків - на 90 млрд фунтів в рік. Але цифри в ньому не сходилися, попереджали незалежні економісти. Через рік Фарадж відмовився від обіцянки, назвавши свої попередні плани радикально урізати податки нереалістичними.

У соцопитуванні, де запитували, "яка партія краще за інших впорається із управлінням економікою", послідовно лідирують консерватори, а Reform бореться за друге місце з лейбористами.

Саме об економіку можуть розбитися обіцянки Фараджа відновити колишню велич Британії та зупинити занепад. Стан фінансів такий, що жоден політик не зможе швидко та радикально покращити становище робітничого класу та нижчого шару середнього класу.

"Навіть якби Фарадж в один момент перетворився на знавця економічної політики, він би не зміг вирішити головні проблеми Британії, - пише соціолог Ден Еванс. - Не буде ні знижок на муніципальне житло, ні пільгових опціонів на акції. Праві популісти при владі зіштовхнуться з тими ж проблемами, що і чинний уряд".

Інша вразливість Фараджа - це його погляди на зовнішню політику. Він кілька разів говорив про те, що у війні в Україні є провина НАТО і ЄС. Після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року він заявив: "Я був не правий. Путін зайшов далі, ніж я очікував. Це наслідок розширення ЄС і НАТО, яке досягло кульмінації в 2014 році. Не варто було дражнити російського ведмедя".

З часом він змінив свій тон і тепер називає Володимира Путіна "дуже поганим хлопцем", але досі не підтримує Україну так гаряче, як обидві головні партії. Ще недавно високопоставлений соратник Фараджа насміхався над тим, що він називає одержимістю ліберальних політиків Україною.

Нейтана Гілла, колишнього лідера Reform у Вельсі, засудили за отримання хабарів від соратників Віктора Медведчука, проросійського українського олігарха. Хабарі він отримував за те, що виступав з проросійськими промовами в Європарламенті.

Жодного зв'язку між цими хабарями і самим Фараджем не встановили, та вони точно не сприяють його справі. Британці схильні приписувати партії Фараджа проросійську позицію, єдиній із великих партій. При цьому дві третини населення Британії описують свої погляди як антиросійські, лише 3% підтримують Москву.

За цих умов будь-яка ескалація між Москвою і НАТО може покласти край прем'єрським амбіціям Фараджа, вважає політолог Роб Форд: "Перехід до певної ситуації кризи національної безпеки буде на руку чинному уряду, традиційним партіям влади"

Набір непопулярних поглядів Фараджа у питаннях зовнішньої політики на цьому не закінчується. На початку війни США та Ізраїлю проти Ірану в березні 2026 року він висловився за зміну режиму в Тегерані та заявив, що Британія "має зробити все можливо для підтримки цієї операції".

Як і у випадку Росії, тут праві популісти знову розійшлися із народною думкою: половина британців виступає проти американської операції в Ірані та менш ніж 30% підтримують її.

Позиція Фараджа щодо війни в Ірані стала "рідкісним відходом від його гострих політичних інстинктів і попередженням про серйозні стратегічні ризики, які може принести уряд Reform, яким би популярним не був його внутрішньополітичний порядок денний", пише колумніст правого видання UnHerd Аріс Руссінос.

Пізніше Фарадж заявив, що Британії не варто вв'язуватися у війну в Ірані.

Остання перепона - виборча система

За тридцять років політичної кар'єри Фарадж двічі радикально змінив ландшафт Британії, перетворивши спочатку брекзит, а потім імміграцію на головні проблеми країни. Він однаково успішно просуває свій порядок денний в традиційних медіа і соцмережах, охоплюючи аудиторію TikTok, пенсіонерів, які дивляться телевізор, і всіх посередині.

Тепер він збирає команду, яка має підготувати компетентний уряд, і приваблює фінансування від мільярдерів-однодумців. Але навіть якщо він залишиться найпопулярнішим політиком на момент наступних виборів, коли би вони не пройшли - в 2027, 2028 чи 2029 році - на його шляху до крісла прем'єр-міністра залишиться остання перепона: виборча система.

З кінця 1940-х всі уряди в Британії формували або лейбористи, або консерватори (останні двічі були в коаліції з ліберал-демократами). Це не випадково.

Мажоритарна система, через яку проходять вибори в Палату громад, нижню палату британського уряду, визначає переможців у кожному окремому окрузі. Ця система грає на руку двом головним партіям, лейбористам і консерваторам.

Зараз у Reform вісім депутатів у Палаті громад. Щоб отримати більшість на наступних виборах, партії треба в 40 разів більше. Такого стрибка ще ні разу не ставалося в британській політиці. Але Фарадж впевнений, що йому це під силу - переконання, засноване не тільки не недавніх успіхах, але і на власному оптимізмі, яким так пишається політик.

У 2024 році ведучий ВВС зазначив, що риторика Фараджа звучить, наче пісні англійського рок-гурту The Smiths, сповнені безкінечної меланхолії: все погано, країна летить до біса, надії немає. Політик тут же заперечив.

"У чому мене не можна звинуватити, то це в зневірі. Я ніколи не падав духом, - сказав Фарадж. - Я можу бути песимістом з різних питань, непокоїтися щодо чогось. Але я не песиміст за своєю природою, аж ніяк. Я неможливий оптиміст".