"Я почувалася в пастці". Прихований розлад, від якого страждають вагітні жінки

Коли Елізабет Клейдон завагітніла у 27 років, її тіло почало змінюватися.

Як це зазвичай буває у жінки, яка виношує дитину, у неї коливалися гормони, змінювався метаболізм, збільшувався живіт і поступово зростала вага.

Багато жінок сприймають ці зміни позитивно, але іноді вони можуть мати тривожний вплив на настрій та психічне здоров'я.

У деяких вагітнихце підживлює небезпечну одержимість власним тілом і зрештою провокує розлад харчової поведінки. Саме так трапилось із Елізабет.

"У деякі дні я нормально сприймала зміни, а в інші це було дуже важко, - каже вона. - Я дивилася в дзеркало і не бачила себе".

З 16 до 22 років Елізабет страждала на нервову анорексію й одужала завдяки амбулаторному лікуванню.

У 26 років у неї стався рецидив, який тривав близько шести місяців, і вона вже перебувала в процесі одужання, коли завагітніла.

На той момент думки, пов'язані з розладом харчової поведінки, усе ще були дуже сильними, згадує Елізабет, а зі швидкими змінами тіла вони лише посилилися.

"Здавалося, ніби між моєю вагітністю та розладом харчової поведінки точилася боротьба", - каже Елізабет, яка нині є доценткою Школи громадського здоров'я Університету Західної Вірджинії у США та досліджує розлади харчової поведінки й профілактику ожиріння.

"Це було схоже на те, ніби ти прокидаєшся в тілі, яке тобі не належить", - згадує вона.

Досвід Елізабет відносно рідкісний, але зустрічається частіше, ніж можна було б очікувати: приблизно одна з 20 жінок стикається з розладом харчової поведінки під час вагітності.

Деякі люди мають історію таких розладів і переживають рецидив, тоді як в інших симптоми вперше з'являються саме під час вагітності.

Хоча це пов'язано з ризиком серйозних ускладнень для матері та дитини, в медичній системі проблема часто залишається непоміченою.

"Вагітність може стати ідеальним часом для розладу харчової поведінки", - каже Джемма Шарп, професорка, клінічна психологиня та керівниця дослідницької програми з вивчення образу тіла, розладів харчової поведінки та ваги в Університеті Аделаїди в Австралії.

За її словами, за належної підтримки цей період також може стати переломним моментом на шляху до одужання.

Розквіт "прегорексії"

Близько 9% жінок у світі впродовж життя стикаються з розладом харчової поведінки, найчастіше у три вразливі періоди: під час статевого дозрівання, вагітності та перименопаузи.

У цей час жінки переживають глибокі зміни за надзвичайно короткий проміжок часу й часто мають проблеми зі сном, зміни в мозку, гормональні коливання та перепади настрою, каже Меган Галбаллі, практикуюча психіатриня та експертка з питань здоров'я матері й дитини в австралійському Університеті Монаша.

Під час вагітності раптом здається, що "ти їдеш у потязі й не можеш з нього зійти", каже Галбаллі.

"Неминуче ваше тіло змінюється, і ви набираєте вагу, тому може виникнути відчуття втрати контролю", - додає вона.

Близько 70% вагітних і жінок після пологів кажуть про невдоволення образом свого тіла, а наявні дані свідчать, що 5–7,5% вагітних відповідають діагностичним критеріям розладу харчової поведінки.

Шарп і Галбаллі вважають, що ці показники, ймовірно, занижені через стигму, нестачу скринінгу та обмежену кількість досліджень.

"Існує міф, що люди просто "переростають" розлади харчової поведінки", - каже Шарп.

"Тож коли людина доходить до вагітності, вона також стигматизує себе, думаючи: "Я вже надто доросла для такої поведінки", і менше схильна говорити про це", - додає вона.

Галбаллі десятиліттями досліджує ці проблеми та лікує людей, які від них страждають.

На початку своєї кар'єри вона рідко бачила вагітних жінок із тяжкою нервовою анорексією, яких госпіталізували до пологових відділень для харчової підтримки.

У 2019 році вона помітила зростання таких випадків.

Глобальна поширеність розладів харчової поведінки поступово зросла з 3,4% до 7,8% у період між 2000 і 2018 роками та досягла піку в 2020 і 2021 роках, імовірно через вплив соціальних мереж, покращення скринінгу та пандемію Covid-19.

"Я підозрюю, що вагітні жінки з нервовою анорексією були завжди, просто їх часто не помічали", - каже Галбаллі.

Фізичні наслідки

Розлад харчової поведінки в такий делікатний період може становити небезпеку як для матері, так і для дитини.

З погляду харчування організм матері надає пріоритет вагітності. Якщо виникає дефіцит ресурсів, вони спрямовуються дитині, що може призвести до дефіциту поживних речовин, погіршення стану кісток або м'язів у матері.

Фактично нервова анорексія та нервова булімія у вагітних майже вдвічі підвищують ризик ускладнень, зокрема сильної нудоти або блювання, кровотеч зі статевих шляхів і низького рівня гемоглобіну.

Розлади харчової поведінки також можуть сприяти викидню, низькій вазі новонародженого, передчасним пологам і потенційним проблемам розвитку плода. Деякі дослідження виявили їхній зв'язок із РДУГ та аутизмом.

Перші тисяча днів життя дитини можуть впливати на ризики ожиріння, серцево-судинних захворювань, діабету 2 типу та низки інших захворювань упродовж усього її життя.

Тому вага при народженні є важливим показником довгострокового здоров'я дитини, а харчування матері має вирішальне значення, каже Галбаллі.

Водночас точний вплив розладів харчової поведінки на здоров'я матері й дитини залишається незрозумілим через обмежені довгострокові дані та дуже невелику кількість тематичних досліджень.

За словами Шарп, наявних досліджень недостатньо.

Післяпологовий тиск

Деяким жінкам із розладом харчової поведінки вдається уникнути повноцінного рецидиву під час вагітності, але після народження дитини проблема повертається.

За оцінками, близько 13% жінок після пологів страждають від клінічних розладів харчової поведінки.

Після пологів відбуваються значні гормональні коливання, виникає недосипання, нестабільність настрою, нові батьківські обов'язки та дуже поширений тиск щодо повернення до "допологової" форми.

Кортні Луїз, 37-річна інструкторка з йоги й персональна тренерка з Нового Південного Уельсу в Австралії, значну частину підліткового віку та молодості провела в лікарнях через нервову анорексію, а потім роками нав'язливо займалася фізичними вправами.

Коли Кортні уперше завагітніла, вона панічно боялася набрати вагу.

Хоча спочатку вона не відчувала потреби пропускати прийоми їжі чи обмежувати харчування, після пологів думки, пов'язані з розладом харчової поведінки, нахлинули знову.

Через раптові гормональні зміни й тижні переривчастого сну Кортні у певні моменти мала суїцидальні думки.

"Я бачила в цьому красу, але післяпологовий період був для мене дуже болісним у психологічному сенсі", - каже вона.

"У мене була така лють, що я йшла в машину і часом кричала. Я почувалася в пастці", - додає жінка.

Кортні працювала з лікарем і психотерапевтом, щоб уникнути обмеження їжі або надмірних фізичних навантажень.

Зрештою її донька та практика йоги допомогли їй підтримувати психічне здоров'я.

"Коли ми знаходимо щось, що сильніше за ті історії, ті голоси й ту темряву, тоді ми справді починаємо одужувати", - каже Кортні.

Прихована проблема

Тіла вагітних жінок часто перебувають під пильною увагою, адже медики стежать за їхнім ростом, вагою та харчуванням.

Для людини з розладом харчової поведінки такий постійний контроль може бути надзвичайно складним, каже Шарп.

"Схоже, що тіла вагітних жінок належать усьому світу", - каже вона.

Попри це, розлади харчової поведінки під час вагітності часто не фіксуються і залишаються непоміченими через складнощі з діагностикою: їхні симптоми можуть збігатися із симптомами самої вагітності.

Наприклад, ранкова нудота може ускладнювати розуміння того, чи людина навмисно викликає блювання - одну з головних ознак нервової булімії.

Лише 10% вагітних із нервовою булімією виявляють, і тільки половину з них направляють на лікування.

Людина з розладом харчової поведінки часто має схильність до перфекціонізму, дуже чутлива до сорому й відторгнення та прагне досягнень, каже психологиня з Нью-Йорка Лінда Шанті, авторка книги "Посібник мамам на шляху до одужання: як подолати розлади харчової поведінки під час вагітності та після пологів" (The Recovery Mama Guide to Eating Disorder Recovery During Pregnancy and Postpartum).

Тому такі люди навряд чи скажуть лікарю, що викликають у себе блювання або пропускають прийоми їжі.

За її словами, у цьому важко зізнатися будь-коли, "а тим більше коли ти виношуєш дитину".

Емілі, 33-річна мати двох дітей з Австралії, чиє ім'я змінене на її прохання, страждала від нервової анорексії, булімії та компульсивного переїдання у підлітковому віці та після 20 років.

Вона хвилювалася щодо вагітності з огляду на свою історію хвороби, тому відразу повідомила про неї лікарям.

За її словами, жодних дій або підтримки їй не запропонували.

Під час обох вагітностей вона мала тривожні думки, а також страждала від гіперемезису вагітних - тяжкої форми нудоти та блювання.

Для людини, яка мала досвід булімії, ці симптоми були дуже тригерними, але додаткового догляду чи занепокоєння з боку медиків вона не відчула.

"Мені здавалося, що я проходжу через це сама", - каже Емілі.

Пацієнтки часто стикаються з осудом, якщо говорять про такі проблеми, адже йдеться вже не про одне життя, а про два.

"Люди кажуть: "Невже ти недостатньо любиш свою дитину?"" - каже Шарп.

Вона називає це "ширшим відображенням суспільного уявлення про те, якою має бути мати - надзвичайно самовідданою та готовою на жертви".

У результаті багато хто приховує свої проблеми.

Боротьба за одужання

Історично ця проблема "не була в центрі уваги" акушерів чи фахівців із психічного здоров'я, каже Галбаллі.

Через це вагітні нерідко залишаються наодинці зі своїми труднощами, як це було з Емілі.

Щоб заповнити цю прогалину, дослідники та клініцисти створюють нові ресурси.

Галбаллі розробила перші комплексні клінічні рекомендації щодо нервової анорексії під час вагітності, які були опубліковані у 2022 році.

Клейдон тим часом створила ресурс Healing Bodies Healthy Babies, щоб допомогти людям орієнтуватися в питаннях вагітності та розладів харчової поведінки, а Шарп заснувала Consortium for Research in Eating Disorders для подальшого розвитку досліджень у цій сфері.

Проте на сьогодні немає науково перевірених ліків або спеціально розроблених поведінкових втручань для цієї групи пацієнтів.

Тому клініцисти часто змушені використовувати загальні методи лікування розладів харчової поведінки - психотерапію, групи підтримки, сімейно-орієнтовану терапію, а в окремих випадках і антидепресанти, говорить Шарп.

"Неосудлива та заснована на співпраці підтримка є критично важливою", - наголошує Галбаллі.

У своїй практиці вона працює разом з акушерами, які спеціалізуються на вагітностях підвищеного ризику, дієтологами та фахівцями з психічного здоров'я.

"Коли жінки отримують правильну підтримку, цей період може стати часом надзвичайно сильної мотивації. Якщо ми допоможемо прокласти шлях до одужання, це буде справді історія, сповнена надії", - каже Галбаллі.

Фахівці також зазначають, що допомогти можуть і невеликі зміни в клінічній практиці, наприклад не казати пацієнткам про їхню вагу під час обстежень або не акцентувати увагу на розмірах тіла.

Експерти радять вагітним жінкам розповідати про свою історію близьким людям, яким вони довіряють, або медичним працівникам.

"Кожен має розлад харчової поведінки наодинці, але ніхто не одужує наодинці", - каже Шанті.