"О 3:15 почали співати пташки і збивати ракети": як Київ оговтується після чергового обстрілу

У ніч проти 2 липня Росія завдала чергового масованого обстрілу по українській столиці, який вже назвали найбільший за час війни.

Десятки пошкоджень у різних локаціях міста. Майже сотня поранених, загиблих стає все більше.

BBC News Україна розповідає, як Київ оговтується після чергової непростої ночі.

"Будинок світив ребрами даху"

"Російська ракета, здається, "Калібр", вдарила у двір пʼятиповерхівки біля метро "Нивки" приблизно о 3:15. Вибух був такої сили, що станцію струснуло, а зі стелі посипалася клапті штукатурки", – пише журналістка Ольга Мусафірова.

У цей момент людям, які перебували на платформі метрополітену, пощастило значно більше, ніж тим, хто опинився в переході до метро чи взагалі у момент вибуху був поза межами цього укриття.

"За кілька хвилин від виходу, що на Берестейський проспект, почали гукати лікарів, чи є хтось, терміново. Молода жінка з сусіднього каремата схопилася, потерла долонями обличчя і рушила в бік чергової, за нею ще кілька осіб. Швидка, кажуть, приїхала моментально. У підземному переході, що веде до метро, скупчилися мешканці, порізані склом у власних квартирах...", – пише Ольга Мусафірова

Лише за кілька годин вона змогла на власні очі побачити наслідки того самого прильоту.

"Близько шостої ранку я пройшла по знайомому відрізку від гімназії номер 73 з вибитими тепер шибками до того самого будинку. Він світив ребрами даху, з якого злетіла покрівля, і проваллями вікон. Влучання сталося метрів за двадцять, вирва здоровенна", – ділиться Мусафірова своїми враженнями.

При цьому додає: окрім подвір'я будинку та його самого помітних пошкоджень також зазнала і прилегла вулиця.

"Зірвані тролейбусні проводи на проїжджій частині, засипаній обгорілими гілками і стовбурами дерев... Спалені машини... На протилежному боці Берестейського багато вибитих вікон: вибухова хвиля погуляла між домами. Сонце вже прокинулося і теж оглядає район", – пише Мусафірова.

"Як добре, що пішли в укриття"

У цю саму ніч приблизно за сім кілометрів від метро "Нивки", де була Мусафірова, поблизу станції метро "Шулявська" теж було неспокійно.

"Осколок (шрапнель?) влетів у кімнату сина, пробивши віконну раму. Зачепив самокат (відбита ручка розфігачила шматок підлоги), шафку, полетів далі, пролетів через усю вітальню, пробив перші дві шибки склопакетів і впав між другою та третьою", – пише режисерка та письменниця Ірина Цілик.

Сама вона у цей час перебувала поза межами міста майже без зв'язку та дізналась про обстріл свого будинку від сусідки.

"Раптом пробивається повідомлення: "Іро, скажи, що ви не тут". А я не там. От тільки мої син і чоловік там. І що саме відбулося вдома вночі, я ніяк не можу підвантажити. Уявляєте мій стан?" – ділиться своїми емоціями Цілик.

Лише пізніше вона з'ясувала, що її син та чоловік у момент прильоту були поза межами квартири.

"Цей стан, коли швидко збираєш у коробочку смородину, ще вологу від роси, бо ж, звісно, мчатимеш зараз додому до Києва, треба привезти гостинець, і як у тумані мусолиш лише одну фразу в голові: "Як добре, що пішли в укриття, як добре, що пішли в укриття, як добре…", – ділиться своїми думками Цілик.

Цієї ночі її будинок вже вшосте за час повномасштабної війни постраждав від російського обстрілу.

Сама вона лише вранці вона змогла повернутись до Києва: "Те відчуття, коли повертаєшся додому і, переїжджаючи через Дніпро, бачиш, як за золотими банями церков, Батьківщиною-матірʼю і прапором України й досі стоїть стовп чорного диму…"

На відміну від Ірини Цілик, журналіст Мар'ян Кушнір опинився на постраждалій "Шулявці" ще вночі.

"Дим виднівся навіть крізь темряву. Палав будинок, вірніше, його частина. Заскочив туди, знімаю рятувальників і в якийсь момент за спиною гупнула ракета. Десь, певно, далеко від нас. Але все ж в душі був той дикий страх, ну, ви розумієте. Як і той дикий страх тиснути газ темним містом, аби проскочити потенційні цілі..." – пізніше написав він.

"Мама в погребі… Востаннє вона там ховалася на початку повномасштабної війни"

"Наш! Балкон точно наш!" – трагічно і пошепки вигукує якась жінка у одному із укриттів столиці. Свідком її слів стає письменник та військовий ЗСУ Павло "Паштет" Белянський

Разом із ним та цією жінкою у сховищі в той момент ховаються від російських ракет та дронів чимало людей.

"Найактивніші жінки бігають підвалом від дальньої стіни до сходів на вихід і назад. Біля сходів ловиться інтернет. Біля стіни безпечно. "Спуск балістики!" – і жінки біжать до дальньої стіни, ховатися. Удар! Мене підкидає на бетонній підлозі. Мені завтра, точніше, вже сьогодні, на службу, і я намагаюся спати, лежачи в кутку на карематі. Удар! І жінки біжать до сходів, щоб дізнатися новини в телефонах", – описує Белянський атмосферу, що панує у той момент в укритті.

У той самий час у іншому укритті від обстрілів ховається мама телеведучої Тали Калатай.

"Мама в погребі… Востаннє вона там ховалася на початку повномасштабної війни… Дзвоню і ледь стримую сльози… Мама каже: "У мене є вода і документи". "Мамусю, а їсти щось є?". "Є : кабачки консервовані, прорвемось…" Сміюсь і плачу одночасно…", – переповідає свою розмову з мамою у той момент Калатай.

Сама телеведуча перебуває у цю ніч поза межами Києва – за кілька тисяч кілометрів. І в момент, коли з мамою не вдається вийти на зв'язок, не може знайти собі місця.

"Як тигр в клітці вигризаю інформацію з телеграм каналів. Вже більше 10-ти хвилин не можу мамі додзвонитися… Буду знову дзвонити… Ненавиджу це відчуття нудоти… Вкотре хочу додому, хоча б для того, щоб за лічені хвилини бути у мами", – описує вона свій стан у той момент.

Дещо пізніше Калатай дізнається: її мама опинилась під завалами. І від цього їй стає ще більш нестерпно.

Ще пізніше стає відомо: її мама жива, рятувальники дістали її з-під завалів. От тільки її будинок для життя більше непридатний, а деяких будинків поруч взагалі нема.

"Відео і фото не викладаю. Не можу. Фізично. Це, реально, жах", – описує усе це Калатай.

Другий день народження сьогодні не лише у її мами, а й у культурної менеджерки Ірини Плехової та її чоловіка.

"Наш будинок у вогні. Ми знову вибиралися. Я не знаю, як можна описати свій стан. Це вже не переляк, не розгубленість, ми нічого не можемо зробити. Олег діставав сусідку з палаючого будинку, я дзвонила під вибухами на всі служби. Я не знаю, що писати. Я вже не знаю, що писати", – пише Плехова.

"Коли вибухи скінчились, перше, що відчула, – як солодко пахне липа"

Ніч проти 2 липня вкотре видалася непростою для столиці.

Але навіть в ці жахливі години місто продовжило своє життя.

"О 3.15 почали співати пташки. І збивають крилаті. Вони групами. Все гуде. Пташки співають. Повня яка яскрава", – описує цю ніч юристка та волонтерка Ірина Солошенко.

Своїми враженнями від непростої і безсонної ночі ділиться і головна редакторка Hromadske Дарина Феденко.

"Коли вибухи скінчились і будинок перестав здригатися, я відкрила вікно. Перше, що відчула – як солодко пахне липа. І подумала, що хтось зовсім поряд вже не відчує цей аромат. Вже не зможе відкрити вікно в своїй квартирі. Мені дуже шкода і боляче, що в цю ніч ворог забрав життя хороших людей, майно, спогади, мрії, спокій їхніх рідних", – пише вона.

"Пʼятий рік поспіль повітря літнього ранку дме мені Азовським морем. І цей стан мене не полишає і не відпускає. При заплющених очах мені здається, що я йду на берег і зараз побачу оцей стик: залите сонцем небо і багато сонця на воді. Запрограмовано так й до сих пір не зламалося", – описує свій нинішній стан видавчиня Світлана Стретович.

Цього ранку вона вкотре збирала своїх доньок до дитячого садочку.

"Якби мені хто сказав, коли я почула перші вибухи за вікном у 2022 і Поліні було пʼять днів, що вона буде це все розрізняти на звук і облаштовувати свій побут під це, – я не вірила би, що агресія триватиме так довго. Тоді і місяць обстрілів здавався апокаліптичною перспективою", – пише вона.