Пророчиця чи шахрайка? Жінка, яка кинула виклик королю Генріху VIII й налякала його

У XVI столітті служниця Елізабет Бартон стала відомою провидицею. Але коли вона кинула виклик монарху, то заплатила за це найвищу ціну, зустрівши моторошну смерть. Чи була вона шарлатанкою, чи сміливою героїнею епохи Тюдорів?

У 1525 році в маленькому селі в англійському графстві Кент служниця на ім'я Елізабет Бартон небезпечно захворіла.

У стані марення вона промовляла уривки з Біблії. Згодом у неї почалися транси - драматичні стани, схожі на напади, - під час яких вона виголошувала пророцтва.

Чутки про її одкровення поширилися, і люди почали з'їжджатися, щоб побачити цю загадкову молоду жінку.

Попередження: стаття містить деталі, які можуть засмутити деяких читачів.

Після того як Бартон привселюдно впала в багатогодинний транс, а потім, за переказами, одужала від хвороби, її оголосили "справжньою провидицею".

Один із тисяч свідків сказав: "Її обличчя було дивовижно спотворене, язик звисав назовні, а очі ніби вирвані".

Пізніше Бартон вступила до невеликого жіночого монастиря в Кентербері й мала величезний вплив у Тюдорівській Англії.

До неї зверталися високопоставлені церковні діячі, аристократи й навіть король Генріх VIII. Але її пророцтва, які набули небезпечно політичного характеру, призвели до її трагічного падіння.

Нова книга Heroines of the Tudor World ("Героїні світу Тюдорів") переоцінює її значення.

Популярність Бартон зростала одночасно з Реформацією (розколом між католиками та протестантами), яка прийшла до Англії.

У 1520-х роках протестантські ідеї, які критикували багатства Католицької церкви та кидали виклик владі Папи Римського, поширилися з континентальної Європи.

Багато католиків були занепокоєні.

"Вони сприймали це як загрозу своєму способу життя, і все, що допомагало їм протистояти цій загрозі, вони готові були підтримувати", - каже Шерон Беннетт Конноллі, авторка книги "Героїні світу Тюдорів".

Вважаючи Бартон провідницею Божого слова, люди поширювали її одкровення - як усно, так і в письмовій формі.

"Усі сприймали її серйозно. Незалежно від того, чи були її видіння справжніми, чи ні, люди в них вірили", - розповідає Конноллі BBC.

Окрім прихильності простих людей, "Свята дівчина з Кента" або "Кентська черниця", як стали називати Бартон, справила враження на кількох монахів і впливових церковних діячів, у тому числі на головного радника короля кардинала Вулсі та архієпископа Кентерберійського.

Згодом про неї дізнався сер Томас Мор - впливовий лорд-канцлер короля Генріха. Після зустрічі з Бартон Мор сказав, що хотів би побачити її "велику чесноту", про яку чув "стільки років".

Однак пізніше лорд-канцлер написав їй листа з попередженням: ніколи не говорити про короля чи його особисті справи.

Бартон і надалі користувалася прихильністю короля та багато разів зустрічалася з ним. Їх об'єднувала глибока відданість католицизму (Генріх залишався католиком більшу частину свого життя).

Однак бажання Генріха розлучитися, одружитися знову та народити спадкоємця прямо суперечило католицькому вченню.

Значна частина пророцтв Бартон була проти розриву з Римом, а сама вона палко підтримувала Катерину Арагонську, першу дружину Генріха VIII.

Настільки, що Бартон написала листа Папі Клименту, попереджаючи його: якщо він виступить проти Катерини, настане чума.

Провідні діячі Католицької церкви вважали, що Бартон може вплинути на короля й "не дати йому зробити крок, який жахав їх", каже Даян Вотт, професорка середньовічної англійської літератури в Університеті Суррея та авторка книги "Жінки-пророчиці в пізньому Середньовіччі та ранньомодерній Англії".

Лідерка опору

Саме це дало підстави стверджувати, що так звана Свята дівчина з Кента була не більше ніж маріонеткою Католицької церкви, якою маніпулювали, каже Вотт.

"Я вважаю, що образ шарлатанки й маріонетки - це саме той образ, який її вороги хотіли залишити нам у спадок. На мою думку, вона була надзвичайно талановитою та харизматичною жінкою", - сказала Вотт в інтерв'ю BBC.

За її словами, існує й інше трактування: Бартон можна розглядати як лідерку опору розлученню Генріха VIII та його повторному шлюбу, а не просто як маріонетку в чужих руках.

Варто пам'ятати, що в середньовічній Європі було чимало впливових містиків і провидців. Наприклад, свята Бріджит Шведська та Катерина Сієнська, до яких прислухалися королі й навіть Папа Римський.

В Англії добре знали провидиць XV століття Юліану Норвічську та Маргері Кемп, хоча, за словами Даян Вотт, вони не здобули такої популярності, як Бартон.

Можливо, причина в тому, що пророцтва Бартон поступово набували політичного, а не лише морального характеру.

"Елізабет стала такою впливовою, тому що говорила про політичні питання так, як цього не робили інші провидці того часу", - каже Вотт.

Крім того, Бартон народилася в родині слуг, тоді як містики зазвичай походили з вищих суспільних верств.

"Якщо жінка не була королевою або представницею аристократії, вона практично не мала політичного голосу, - пояснює Вотт. - Містицизм і пророцтва, за умови підтримки Церкви, могли дати жінкам можливість втручатися в політичні справи".

Виклик королю

І вона справді втрутилася.

Спочатку Бартон заявила, що отримала одкровення від Бога. Якщо Генріх одружиться з Анною, то проживе не більше семи місяців. Згодом вона сказала, що після цього шлюбу він перестане бути королем уже за місяць. Як саме і чому це мало статися, вона не пояснила.

"Вона ходила по дуже тонкій межі", - каже Шерон Беннетт Конноллі.

Це був сміливий крок. За словами Конноллі, надзвичайним було те, що "ця молода жінка... наважилася виступити проти короля й сказати йому таке".

За Законом про державну зраду 1351 року передбачення смерті монарха вважалося державною зрадою.

"Молода жінка з Кента, яка мала зовсім небагато освіти, змогла привернути людей до своїх ідей - вона висловила те, про що тоді думав простий народ", - каже Шерон Беннетт Конноллі.

Король і Анна настільки занепокоїлися пророцтвом, що в жовтні 1532 року дорогою до Кале відвідали Бартон у Кентербері, намагаючись схилити її на свій бік.

Генріх запропонував зробити її настоятелькою монастиря, якщо вона перестане говорити про його шлюб, а Анна запропонувала місце при своєму дворі.

Бартон відмовилася від обох пропозицій, чим викликала гнів короля. Однак це не завадило Генріху одружитися з Анною в січні 1533 року.

Минали місяці, і ставало дедалі очевидніше, що пророцтва Бартон не справджуються.

Її відправили до Лондонського Тауера на допит до Томаса Кромвеля - нового головного радника короля. Там вона зізналася, що ніколи не отримувала одкровень від Бога.

"Саме тому вона й досі нас захоплює, адже ми не знаємо, чи справді мала вона видіння, чи ні, - каже Конноллі. - Якщо вона брехала, то була дуже розумною і змогла обдурити надзвичайно багато людей".

Чи нею маніпулювали - чи змусили її зізнатися - ми ніколи не дізнаємося, так само як ніколи не дізнаємося, чи була вона справжньою пророчицею.

Моторошний кінець

20 квітня 1534 року Бартон та шістьох її відданих прихильників, серед яких був її духівник Едвард Бокінг, стратили через повішення та обезголовлення на шибениці в Тайберні.

Їй було лише 28 років.

Її відрубану голову потім насадили на палицю та виставили біля південних воріт Старого Лондонського мосту.

Ця жахлива традиція, поширена приблизно від XIV до кінця XVII століття, була суворим і моторошним попередженням для зрадників.

Серед інших відомих зрадників, чиї відрубані голови також виставляли на загальний огляд, були Сер Томас Мор, Томас Кромвель і Гай Фокс.

Однак Свята дівчина з Кента - єдина відома жінка, з якою так вчинили.

Окрім цієї похмурої відзнаки, Бартон має справжнє історичне значення, каже Конноллі.

"Молода жінка з Кента, яка мала дуже мало освіти, змогла залучити людей до своїх ідей. Вона показала, про що думали прості люди того часу".

На жаль, погляд Бартон на ці події значною мірою стерся з історії.

Не збереглося жодного з її власних текстів чи відомих записів її послідовників.

Кромвель наказав вилучити після друку й знищити 700 примірників книги з її одкровеннями. Пізнішу брошуру, яку планували поширювати, також знищили.

Науковці сподіваються, що одного дня її одкровення все ж знайдуть. Ба більше, у новому детективному романі з елементами містики уявлено світ, де історик робить це сенсаційне відкриття.

Поки що цього не сталося. До наших днів дійшли лише офіційні державні документи таких діячів, як Кромвель, а також однобічний протестантський погляд на Бартон - як на "шарлатанку", каже Вотт.

"Це негативне ставлення до Бартон сильно вплинуло на історичні праці, і саме тому вона зрештою стала досить маловідомою", - каже дослідниця.

"Мало хто намагався захистити її позицію, але я сподіваюся, що одного дня ця втрачена книга одкровень Елізабет Бартон справді буде знайдена", - додає вона.