Зустріч у Шеньчжені: Сі приймає Путіна і Трампа у техно-діснейленді. Ось чого їм там не покажуть

Автор фото, Getty Images
- Author, Лора Бікер
- Role, Кореспондент в Китаї
- Reporting from, Шеньчжень
- Published
- Час прочитання: 9 хв
У свої 27 років Хуан Шихуа втілює в життя "китайську мрію".
Він працює інженером у провідній компанії з виробництва людиноподібних роботів у Шеньчжені.
Цей південно-східний мегаполіс у Китаї називають колискою високотехнологічного майбутнього, що базується на штучному інтелекті, робототехніці та інноваційних розробках.
У небі ширяють дрони, доставляючи вечерю, у безпілотних таксі, поки ви прямуєте до пункту призначення, лунає розслаблююча музика, а роботи не просто подають вам капучино — вони ще й розповідають про походження кавових зерен.
"Ми створили диво в Шеньчжені, — каже Хуан, оточений гуманоїдними роботами, які готують каву та грають у шахи. — Сюди з'їхалося багато молодих людей з усього Китаю — сповнених ентузіазму та мрій".
Тепер усі вони працюють цілими днями, шукаючи способи зробити роботів розумнішими.
Китайці називають Шеньчжень "містом мрій". Ця назва цілком виправдана: це одне з найбагатших міст Китаю, розташоване неподалік від Гонконгу.
Історія місцевого виробництва — це відображення підйому самого Китаю: від ляльок Cabbage Patch Kids до телевізорів, згодом — iPhone, електромобілів, дронів, а тепер і роботів, які приваблюють Хуана та нове покоління амбітних китайців.
"Дива", до яких прагнуть ці молоді інженери, є ключовим елементом бачення Китаю, запропонованого Сі Цзіньпіном. Тож чи знайдеться краще місце для демонстрації цього, ніж Шеньчжень? Саме тут цього тижня зберуться учасники глобального економічного саміту, серед яких — президент США Дональд Трамп, лідер Росії Володимир Путін та інші світові лідери.
Утім, у цього яскравого прибережного міста є й інший бік — той, який вони не побачать. Якщо від'їхати від височенних хмарочосів у напрямку районів Шацзін і Сунган — місць, де колись вироблялася значна частина світової електроніки, — ви зіткнетеся з викликами, що стоять перед Китаєм часів Сі.

"Усім здається, що життя важке, — розповідає нам один будівельник. — Багато заводів переїхали, і робітники втратили роботу".
Китай, як і раніше, надзвичайно вправно виробляє різноманітні товари — і Шеньчжень є тому підтвердженням. Проте це місто також демонструє проблеми, від яких потерпає друга за розмірами економіка світу.
Криза на ринку нерухомості ще не минула, що підриває впевненість у завтрашньому дні. Це одне з найдорожчих міст Китаю, але навіть тут, як розповів нам водій таксі, його житло коштує зараз лише третину від початкової ціни.
Слабкий ринок нерухомості та мляві споживчі витрати призвели до того, що багато домогосподарств купують дедалі менше. А підприємства дедалі більше покладаються на експорт, тоді як чимало виробників скоротили обсяги випуску продукції, зменшили штат, впровадили автоматизацію або перенесли виробництво в інші місця в пошуках дешевшої робочої сили.
Як наслідок, дедалі більше працівників переходять до тимчасової зайнятості в межах так званої "гіг-економіки" — часто з нижчою оплатою та меншим соціальним пакетом.
"Шеньчжень — зовсім не чарівне місце", — каже один із кур'єрів, якому вже за сорок, який попросив не називати його імені.
"Дехто каже, що в Шеньчжені золото лежить просто під ногами, але це вже давно не так. Це не те місто, куди можна приїхати й одразу досягти успіху. Якщо не працювати до сьомого поту — нічого не матимеш".
Команда BBC провела кілька днів у Шеньчжені, досліджуючи два цілком протилежні аспекти китайського прогресу: з одного боку — багатообіцяючі перспективи штучного інтелекту, а з іншого — тривоги працівників, які переймаються тим, чи знайдеться для них місце в майбутньому, яке він формує.

Середа в офісах DexForce Technologies — це день сендвічів і бабл-ті. Ліфт переповнений молодими інженерами та розробниками, які прямують на потрібний поверх по безкоштовні вуглеводи й цукор — "паливо" для роботи в другій половині дня. Дорогою вони пробираються повз плоди своєї праці: жовтих роботів людського зросту, чиї кінцівки займають кожен вільний куточок.
"Я вірю, що через десять років роботи зможуть краще служити людству, узявши на себе виконання одноманітних або навіть небезпечних завдань", — каже Хуан. Це може бути що завгодно: від подавання кави до роботи в шахтах. Саме для цього їх і готують у цій "лабораторії майбутнього", де машини безладно рухаються, смикаються або різко зриваються з місця, навчаючись правильно поводитися.
На його думку, "Шеньчжень — це ще одна "Америка". Адже, так само як і в США, тут багато молодих людей змогли втілити свої мрії та здобути бажані статки".
Саме це хоче почути Сі Цзіньпін, прагнучи вивести Китай у світові лідери у сфері передових технологій. Шеньчжень справді вже давно став місцем, куди люди приїжджають у пошуках можливостей, проте Хуан і його колеги прагнуть більшого. Вони не просто хочуть підтримувати домінування Китаю у виробничому секторі — вони прагнуть його трансформувати.

Окрім того, що штучний інтелект робить "життя зручнішим і комфортнішим", Хуанг вбачає в ньому засіб, який допоможе "всьому світу стати однією сім'єю — глобальним селом. Штучний інтелект здатен сприяти утвердженню рівності, і, як на мене, саме ця перспектива — рівність, досягнута завдяки ШІ, — є найбільш захопливою можливістю з усіх".
Жваво посміхаючись, він розповідає про свою надію на те, що роботи допоможуть країнам із економіками, що розвиваються — в Африці та Південно-Східній Азії, — скоротити відставання, дозволивши їм також модернізувати свої виробничі лінії.
Цей пронизаний технологіями оптимізм, що панує в усій будівлі, різко контрастує з невизначеністю в інших частинах Шеньчженя, де роботів годі й шукати. Принаймні поки що. Утім, це лише одна з багатьох відмінностей.
У тій частині міста, де працює Хуан, працівники сфери технологій та фінансів прямують до офісів після ранкового тренування, попиваючи каву, яка, ймовірно, коштує дорожче за 30 юанів (4,50 долара).
Тим часом в іншій частині міста вулицями, заваленими крамом місцевих фабрик, сновигають скутери, а вуличні торговці пропонують повноцінні сніданки — порції гострої локшини — менш ніж за 3 юані.

Біля одного з найвищих хмарочосів міста 50-річна пані Лу тримає телефон біля вуха, і водночас забирає пакунок у кур'єра.
Вона вигукує чотири важливі цифри своєму колезі — це вказівки для іншої жінки, яка чекає, щоб піднятися ліфтом і доставити пакунок комусь, хто зараз на своєму робочому місці.
Це обідня "година пік" біля хмарочоса SEG Plaza — 70-поверхової будівлі, де розмістилися тисячі орендарів. Колись серед них була й пані Лу. "Я мала невеликий бізнес на другому поверсі — продавала друковані плати, — розповідає вона. — Але сьогодні вести справу стає дедалі важче, до того ж орендна плата зросла".
Шеньчжень, який часто називають "китайською Кремнієвою долиною", зіткнувся зі стрімким зростанням орендної плати через приплив нового капіталу, який витісняє менші, більш традиційні підприємства. Пані Лу, якій виповнилося 50 років, не могла знайти іншу роботу, доки до неї не звернулися кур'єри з певною пропозицією.
Очікування ліфта може тривати пів години — а це втрачені гроші для кур'єра, який прагне виконати якомога більше замовлень. Так пані Лу стала частиною нової ланки в економіці вільного заробітку - так званій "гіг-економіці".
"Кур'єри привозять їжу до входу в будівлю. Ми забираємо її й піднімаємо нагору. За кожне замовлення вони платять нам 2 юані (0,3 долара)", — пояснює вона, не зупиняючись ні на мить. Кур'єри отримують від чотирьох до восьми юанів за замовлення, тож пані Лу дістається доволі значна частка їхнього заробітку.
"Пік замовлень в обідній час триває лише дві-три години… якщо вони користуються нашими послугами, то встигають виконати більше замовлень, а ми, своєю чергою, теж можемо заробити. Але ситуація на ринку складна. Зараз я заробляю лише близько 200 юанів на день (30 доларів)".

За оцінками, близько 200 мільйонів китайських працівників — 40% міської робочої сили — наразі залежать від тих чи інших форм тимчасової або проєктної зайнятості. Багато кур'єрів у Шеньчжені розповідають, що обрали таку роботу, оскільки можливостей працевлаштування на заводах поменшало.
"Нам доводиться пристосовуватися до ситуації, в якій ми опинилися, — каже один із водіїв, — а не чекати, поки вона підлаштується під наші потреби". Група таких працівників чекає біля воріт фабрики з виробництва електронних сигарет, щоб виконати доставку для підприємства.
Інші ствердно кивають. Ще один водій зазначає, що в нього майже немає вибору: "Мені треба виховувати двох дітей, тому я не можу припинити працювати. У мене просто немає часу думати про щось інше".
Постійна робота часто передбачає відрахування на соціальне та пенсійне страхування, що зменшує суму, яку працівник отримує "на руки". Натомість робота в рамках "гіг-економіки" дозволяє отримувати більше готівки й працювати за гнучким графіком.
"Більшість працівників віддають перевагу роботі з фіксованим, відносно коротким терміном. Це дає їм гнучкість: вони можуть звільнитися й піти будь-коли — бажання ставати постійними співробітниками в них немає", — каже агент із працевлаштування Лі Сяохе.
Він дедалі частіше виставляє на тротуарах оголошення про тимчасову роботу на заводах — з оплатою близько 22 юанів (3,3 долара) за годину за збирання дрібної електроніки.
Утім, кількість самих агентів, схоже, теж скорочується: чимало офісів, що раніше працювали, тепер зачинені — ще одна ознака спаду в традиційному виробничому секторі.
"Наш бізнес, мабуть, уже не такий перспективний, як колись, — визнає Лі. — Ми відчуваємо наслідки трансформації, яку переживає Шеньчжень".

Цю трансформацію важко не помітити.
Над мальовничою територією спеціально створеного "парку талантів" на міській набережній дзижчать дрони: вони спритно маневрують у повітрі, доставляючи їжу на спеціально обладнаний майданчик. Туристи, піднявши вгору телефони, знімають, як апарати приземляються, привозячи їм обід.
"Це просто дивовижно! Технології — на найвищому рівні. Хотілося б, щоб у нас вдома було щось подібне", — захоплено вигукує турист із Канади. Наше замовлення кави (вартість доставки — п'ять юанів) прибуває трохи більше ніж за 15 хвилин. Дрон плавно приземляється, дозволяючи мені забрати пакунок.
"Чув, що багато років тому Шеньчжень був рибальським селом, — каже Анле, який приїхав із В'єтнаму. — Ха, від рибальського села й сліду не лишилося!" — сміється він, замовляючи доставку молочного чаю для себе та дружини за допомогою дрона.
Попри всю продемонстровану винахідливість, це більше нагадує показ того, що взагалі можливо, аніж буденну реальність. Доставка, доступна лише в певних місцях, припиняється о 20:00 за місцевим часом. Безпілотні автомобілі, для замовлення яких потрібен окремий додаток, — це теж новинка: під час поїздки вони навіть пропонують зробити масаж.
Уночі, у сяйві тисячі мерехтливих вогнів, дрони починають виконувати іншу функцію. Вони літають над парком, закликаючи людей поводитися належним чином і не створювати проблем.

Далеко від сяючих хмарочосів робітники збираються за пластиковими столами біля закладів, де подають недорогий хот-пот і шашлички з морепродуктів.
На цій вулиці є й дорожчі ресторани, але вони також не процвітають. Один із власників розповів нам, що обсяги бізнесу впали більш ніж на 70%, оскільки робітники не наважуються витрачати зайві гроші на вечерю.
Багато хто з них провів тут десятиліття — як-от 58-річний будівельник пан У. Він приїхав до Шеньчженя із провінції Сичуань ще в 1990-х роках, невдовзі після того, як Китай відкрив місто для іноземного бізнесу.
Він був одним із мільйонів мігрантів із бідніших провінцій, які прибули сюди, щоб працювати на виробничих лініях або зводити хмарочоси. І люди продовжують приїжджати досі.
Усі, з ким ми спілкувалися, приїхали сюди з інших регіонів. Вони часто працюють по 14 годин на добу й живуть у спільних гуртожитках, а рухає ними надія на стабільну роботу та гідний заробіток, який можна відправити додому своїм родинам.

Для цих працівників пандемія COVID-19 — період, коли обсяги виробництва в Китаї впали до рекордно низького рівня, — схоже, стала першим переломним моментом.
"Після COVID наша зарплата скоротилася щонайменше на третину", — згадує пан У. Відтоді заробітки так і не відновилися повною мірою.
"Я продовжуватиму працювати, — додає він. — Поки працюєш — маєш дохід. Вища зарплата чи ні — це не так важливо. Головне — працювати, тоді буде й дохід. Якщо економіка сповільнюється — сповільнюємося й ми. Якщо вона зростає — наші справи теж покращуються".
Упродовж усіх цих десятиліть Шеньчжень дотримувався своєї частини "угоди": працюй наполегливо — і твоє життя стане кращим.
Однак сьогодні, коли місто трансформується під впливом автоматизації та штучного інтелекту, ця давня обіцянка вже не здається такою надійною.






















