Про це не говорять. Ускладнення після пологів, які можуть тривати все життя

Ілюстрація - зображення стетоскопа на тлі вагітного живота
    • Author, Мелісса Гогенбум
    • Role, BBC Future
  • Published
  • Час прочитання: 13 хв

Від нетримання до хронічного болю - мільйони жінок продовжують страждати від ускладнень навіть через десятиліття після пологів.

Попередження: у статті описаний травматичний медичний досвід, який може засмутити деяких читачів.

На дворі 2024 рік, і я знову в лікарні. Уже близько 36 годин я відчуваю такий сильний біль, що навіть морфін не допомагає. Як з'ясують хірурги, коли розкриють мені живіт, частина кишківника випнулася крізь отвір у черевній стінці. Через це утворилася перфорація, і гній заповнив усю черевну порожнину, спричинивши небезпечну інфекцію.

Очікуючи на операцію, я надсилаю чоловікові всі дані своїх банківських рахунків - про всяк випадок, якщо не виживу. Біль настільки сильний, що затьмарює свідомість. Час від часу мене нудить, хоча я не їла вже два дні.

Операція триває п'ять годин. Я прокидаюся опівночі в палаті інтенсивної терапії, ще не зовсім отямившись після наркозу. Від пупка до таза в мене розріз завдовжки 15 см, а в черевній порожнині - велика дренажна трубка.

Як я тут опинилася? І до чого тут пологи?

Хоча добре відомо, що пологи можуть бути небезпечними, про фізичні проблеми, які не зникають після перших років материнства й можуть даватися взнаки навіть через десятиліття, говорять значно рідше.

Моя конкретна ситуація трапляється нечасто, але ускладнення після пологів, які проявляються пізніше в житті, є дуже поширеними.

Пропустити Подкаст і продовжити
Подкаст: Я тебе врятую
Я тебе врятую

Подкаст BBC News Україна про роботу й людські долі медиків під час війни.

Усі епізоди

Кінець Подкаст

За оцінками, щороку в усьому світі близько 40 мільйонів жінок стикаються з ускладненнями, які тривають місяцями або роками. Це можуть бути нетримання сечі й калу, хронічний біль або навіть рубцева тканина, яка здатна спричинити небезпечні для життя проблеми з кишківником чи вплинути на можливість завагітніти в майбутньому.

Деякі з цих проблем, як у моєму випадку, проявляються лише через роки й можуть залишатися назавжди. Я поговорила з кількома жінками та експертами, щоб скласти повну картину довготривалих фізичних і психологічних наслідків, які можуть спричинити пологи.

Я дізналася, як часто жінки відчувають, що їх не слухають, або, що ще гірше, вважають, що не мають жодної можливості отримати лікування.

Спочатку я не планувала звертатися до власного досвіду в цій статті, адже не люблю почуватися вразливою. Але, розповідаючи про ускладнення й підвищуючи обізнаність як про ризики пологів, так і про можливості отримати допомогу, я сподіваюся, що інші жінки відчуватимуть більше впевненості, відстоюючи власні інтереси.

Втручання, що рятують життя, - і їхні наслідки на все життя

Це історія стара як світ. Пологи пов'язані з ризиками й можуть призвести до ускладнень або навіть смерті матері чи дитини. На щастя, у багатьох частинах світу материнська смертність знизилася.

У період із 2000-го до 2023 року глобальний коефіцієнт материнської смертності - співвідношення кількості материнських смертей до кількості живонароджених дітей - зменшився на 40%.

Однак зосередженість на зниженні материнської смертності призвела до того, що довготривалим наслідкам пологів часто приділяють недостатньо уваги. На це вказує масштабний глобальний огляд 2024 року.

Джошуа Фогель, перинатальний епідеміолог з австралійського Інституту Бернета й провідний автор цього огляду, каже, що його непокоїть, скільки жінок не можуть домогтися необхідної допомоги, особливо тому, що буває незрозуміло, що є нормою, а що - потребує медичної уваги.

"Мене приголомшило, наскільки неймовірно різноманітними можуть бути ці ускладнення", - каже він.

Спайки

У моєму випадку все почалося з екстреного кесаревого розтину.

Через чотири дні після народження доньки я знову опинилася в лікарні, де мені зробили ще одну невідкладну операцію. Шви повністю розійшлися, і в мене виникло серйозне ускладнення з кишківником.

Це був травматичний досвід, а сам випадок класифікували як надзвичайно рідкісний. Але я була щаслива, що моя крихітна новонароджена донька здорова, тож відсунула пережите на задній план і зосередилася на тому, як нам обом пощастило, що все обійшлося.

Минуло сім років, за цей час я ще раз завагітніла, і здавалося, що все повернулося до норми. Аж ось однієї середи після обіду в мене раптово почався біль у животі, який поступово посилювався.

Я працювала й пам'ятаю, як приєдналася до відеодзвінка, лежачи в ліжку з вимкненою камерою, сподіваючись, що невдовзі біль мине. О 16:30 я написала чоловікові: "Мені дуже погано, я бачу, як рухається живіт". Я й далі думала, що це просто сильний розлад шлунка. Хоча тепер розумію, що на той момент уже втратила здатність мислити раціонально.

Можливо, саме тому я якось спромоглася зібратися з силами й забрати дітей зі школи, навіть підняла велосипед дитини й поклала його в машину. Але біль лише посилювався.

Зрештою чоловік звернувся до своєї сестри, яка працює лікаркою. Вона сказала, що це можуть бути спайки - рубцева тканина, яка утворилася після кесаревого розтину й спричинила непрохідність кишківника. Коли я почала блювати, вона наказала викликати швидку. Вільних машин не було, тому я поїхала на таксі, хоча на той момент ледве могла стояти.

У лікарні підтвердили кишкову непрохідність. Після першого кесаревого розтину, а потім медичної помилки, яка призвела до другої операції, у моїй черевній порожнині утворилася значна кількість рубцевої тканини. Тепер вона перешкоджала нормальному кровопостачанню у кишківнику.

Іноді непрохідність минає сама собою, тому я провела 36 нестерпних годин в очікуванні, щоб з'ясувати, чи потрібна мені операція. На другий день у мене різко піднялася температура, а аналіз крові показав, що рівень С-реактивного білка - маркера запалення - небезпечно зріс із 1 до 311 (нормальний показник - нижче 5).

Мене вирішили оперувати якомога швидше - хоча в перевантаженій лікарні "якомога швидше" означало ще п'ять годин болісного очікування.

Після операції хірург розповів, що все пройшло дуже добре, хоча втручання виявилося складнішим, ніж вони очікували. Лікарі видалили 60 см кишківника, які залишилися без кровопостачання й кисню, але операція врятувала мені життя. Згодом я знову добре відновилася, а незламна частина мене подумала: "Могло бути й гірше".

Але на цьому медичні ускладнення не закінчилися.

Ілюстрація - малюнок голови, всередині якої силует вагітної
Підпис до фото, Ускладнення після пологів, які проявляються пізніше в житті, є дуже поширеними

Велика операція на черевній порожнині

У всьому світі кількість кесаревих розтинів зростає, і на них припадає близько 21% усіх пологів. У деяких країнах цей показник сягає 58% (Домініканська Республіка). У США він перевищує 32%.

Кесарів розтин може бути життєво необхідним для захисту здоров'я матері й дитини, але водночас підвищує ризик ускладнень, каже Сью Даун, професорка акушерства в Університеті Ланкаширу.

Ускладнення можуть проявитися не одразу. Американське дослідження, у якому протягом 50 років спостерігали за 43 646 матерями, показало, що ризик смерті жінок, які народжували за допомогою кесаревого розтину, був на 16% вищим, ніж у тих, хто народжував природним шляхом. У них також був вищий ризик смерті від серцево-судинних захворювань, діабету, хвороб органів дихання, інфекцій та захворювань нирок.

Стефані Гінкл, перинатальна епідеміологиня з Пенсильванського університету в США та співавторка дослідження, каже, що поки що незрозуміло, чому так відбувається.

Жінки, які народжували за допомогою кесаревого розтину, частіше були старшого віку, мали вищий індекс маси тіла, курили або страждали на діабет чи інші захворювання ще до вагітності. Однак зв'язок зберігався навіть після того, як дослідники врахували ці чинники.

Одне з можливих пояснень полягає в тому, що кесарів розтин є показником загалом гіршого стану здоров'я.

"Інше пояснення - сама операція впливає на здоров'я в довгостроковій перспективі, наприклад через такі ускладнення, як інфекції, тромби чи серцево-судинні проблеми, або через утворення рубцевої тканини та ускладнення під час наступних вагітностей", - каже Гінкл.

Очевидно, що з кесаревим розтином пов'язано чимало довгострокових ризиків. Після нього може зрости ризик позаматкової вагітності - коли запліднена яйцеклітина розвивається поза маткою. Рубці після кесаревого розтину можуть підвищувати ризик прирощення плаценти - коли плацента надто глибоко вростає в стінку матки.

Я, як і багато моїх знайомих жінок, не надто замислювалася над цими ризиками, адже кесарів розтин став настільки звичним явищем, що легко забути: це серйозна порожнинна операція.

Брак подальшого медичного нагляду

За жорстокою іронією долі, хірургічне втручання, якого я потребувала після першої кишкової непрохідності, спричинило утворення ще більшої кількості рубцевої тканини в черевній порожнині.

Саме тому через чотири місяці проблема повторилася, і я знову опинилася в операційній, де мені зробили ще одну невідкладну операцію. На щастя, цього разу не було ані інфекції, ані перфорації, оскільки лікарі прооперували мене того самого дня.

Мені сказали, що це може повторитися вже завтра, через кілька десятиліть або не статися більше ніколи. Адже тепер я довічно маю ризик повторної кишкової непрохідності.

Як показує мій випадок, рубцева тканина може утворюватися у будь-кого, хто переніс операцію на черевній порожнині. Одне дослідження 2017 року, у якому вивчали стан жінок у Швеції, показало, що спайки в черевній порожнині були у 37% жінок, які раніше перенесли кесарів розтин, порівняно з 10% тих, хто ніколи не мав такої операції.

Оскільки спайки можуть зрощувати внутрішні органи між собою, вони здатні спричиняти біль у животі та кишкову непрохідність. Крім того, вони дещо підвищують ризик смерті матері й дитини під час наступних вагітностей. Цей ризик вищий, якщо пологи були екстреними.

Спайки також можуть ускладнювати проведення наступних кесаревих розтинів, підвищуючи ризик пошкодження сечового міхура та кишківника. За словами Сью Даун, зростання кількості кесаревих розтинів означає, що більше жінок можуть опинитися під загрозою таких ускладнень.

Природні пологи також можуть спричиняти тривалі фізичні ушкодження

Під час природних пологів також може виникнути чимало ускладнень.

Гізер Барнс, якій зараз трохи за 70, отримала розрив четвертого ступеня під час народження доньки понад 40 років тому. Це означає, що в неї розірвався анальний сфінктер - м'яз, який утримує гази й кал, - а також слизова оболонка анального каналу або прямої кишки.

Найпоширеніші довгострокові ускладнення:

  • Диспареунія - утруднений або болісний секс (35%).
  • Біль у попереку (32%).
  • Нетримання сечі (8-31%).
  • Тривожність (9-24%).
  • Нетримання калу (19%).
  • Депресія (11-17%), токофобія - страх перед пологами (6-15%).
  • Біль у ділянці промежини (11%).
  • Вторинне безпліддя (11%).

До менш поширених проблем належать опущення органів малого таза, посттравматичний стресовий розлад, порушення функції щитоподібної залози, пошкодження нервів, перипортальна кардіоміопатія та акушерська нориця.

Гізер Барнс і досі живе з хронічним болем та ускладненнями. Коли народжувалася її донька, вона застрягла, тому лікарі використали акушерські щипці - вигнуті металеві інструменти, схожі на великі пінцети, - щоб допомогти дитині з'явитися на світ. Унаслідок цього в Барнс виникли нетримання калу, біль у ділянці промежини та пошкодження статевого нерва.

"Я відчуваю біль щодня. Насправді в мене не буває жодного дня без нього", - каже вона.

Досвід Барнс зовсім не унікальний. Нетримання сечі й калу надзвичайно поширене навіть через десятиліття після пологів, особливо серед жінок, які народжували природним шляхом.

Одне дослідження, у якому вивчали стан жінок через 20-26 років після пологів, показало, що 61% із них мали нетримання сечі, 22% - нетримання калу, а 17% - симптоми опущення органів малого таза.

Сюзанна Гейген, професорка досліджень у сфері охорони здоров'я в Університеті Глазго Каледоніан у Великій Британії та провідна авторка дослідження, каже, що статистика не відображає руйнівного впливу цих проблем на життя жінок, їхні стосунки та здатність працювати.

Барнс, наприклад, була настільки травмована пережитим, що не наважилася народити ще одну дитину й не змогла повернутися до роботи.

"Постійно усвідомлювати, що будь-якої миті зі мною може трапитися така неприємність, - це просто жахливо", - розповіла вона.

Тоді ніхто не говорив про нетримання чи біль.

"Навіть найкращій подрузі не розповіла", - каже Барнс.

Ілюстрація - кілька рук, які лежать на вагітних животах
Підпис до фото, Деякі наслідки пологів, які залишаються надовго, є не фізичними, а психологічними

За оцінками, до 90% жінок під час природних пологів мають принаймні невеликі розриви, садна або епізіотомію - розріз між піхвою та анусом, який роблять, щоб збільшити отвір для проходження голівки дитини.

Пологи із застосуванням таких інструментів, як акушерські щипці або вакуум-екстрактор - пристрій, який за допомогою вакууму прикріплюють до голівки дитини, - пов'язані зі значно вищою частотою розривів. Глибші розриви підвищують ризик нетримання сечі або калу, болю під час сексу чи необхідності реконструктивної операції.

Жінки південноазійського походження мають вищий ризик розривів під час вагінальних пологів. Каджал Да Сілва про це не знала, доки сама не отримала розрив четвертого ступеня.

"Здається, усе твоє життя відтоді обертається навколо цієї травми", - каже Да Сілва, від пологової травми якої минуло вже шість років.

"Я не можу нічого планувати, не продумавши спочатку, що я їстиму, що саме їстиму, чим займатимуся наступного дня, як прокладу маршрут, щоб дорогою обов'язково був туалет", - додає вона.

Да Сілва досі страждає від хронічного болю в ділянці таза, не може довго сидіти чи стояти й не планує більше мати дітей.

"Я психологічно навіть не дозволила б собі подумати про ще одну дитину", - каже вона.

Хронічний біль

Незалежно від того, чи були пологи природними, чи завершилися кесаревим розтином, біль упродовж наступних років - поширене явище. Його причиною може бути пошкодження статевого нерва, який проходить через таз і відповідає за рухи та чутливість у цій ділянці, зокрема в ділянці статевих органів, ануса й сечівника.

Добре задокументовано, що медичні працівники не завжди серйозно ставляться до жіночого болю. Наприклад, у британському звіті про пологові травми за 2024 рік згадується випадок, коли гінеколог нібито сказав акушерці, що "у жінок немає нервів у піхві", поки та накладала шви пацієнтці, якій не забезпечили належного знеболення.

Барнс розповідає, що дізналася про біль, спричинений пошкодженням статевого нерва, лише з газети.

"Ніхто не вірив, що я справді відчуваю біль", - каже вона.

Психічне здоров'я

Деякі наслідки пологів, які залишаються надовго, є не фізичними, а психологічними. Відомо, що ці два види наслідків пов'язані між собою.

Негативний досвід пологів визнаний одним із головних чинників ризику розвитку проблем із психічним здоров'ям після народження дитини, а також стійкого страху перед пологами.

Дімпл Містрі, мати двох дітей, досі переживає флешбеки й стикається з тригерами, які повертають її до травматичного досвіду розриву четвертого ступеня шість років тому.

Після того як її шви розійшлися й почалося інфікування, їй вивели стому - отвір у черевній стінці, через який кал і гази виводяться назовні.

"Кал виходив у мене через піхву, і я розуміла, що щось не так", - каже Містрі.

Через пережите, розповідає вона, під час другої вагітності одним із її найбільших страхів було зайти до лікарні й померти під час пологів. Цей страх дуже сильно на неї впливав.

Згодом стому закрили, але тепер Містрі страждає від раптових позивів до дефекації, хронічного болю в животі та в ділянці таза через спайки в місці операції.

"Мені здається, що мій кишківник фактично приріс до стінки шлунка. Тому, коли їжа проходить, він не може вільно рухатися", - каже вона. Це спричиняє постійний біль у животі.

І хоча тепер про психічне здоров'я після пологів протягом першого року після народження дитини говорять більше, значно менше усвідомлюють, що багато жінок продовжують мати психологічні проблеми й через роки.

Один аналіз показав, що приблизно 4,5% жінок мали симптоми депресії протягом усього трирічного періоду спостереження. За оцінками, близько 10-15% жінок після народження дитини страждають на депресію - найпоширеніше психічне порушення в післяпологовий період. До інших розладів належать тривожність, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і післяпологовий психоз.

Нея Джоші, також мати двох дітей, захворіла на ПТСР після того, як у 2020 році вона мала екстрений кесарів розтин. Вона почувалася покинутою напризволяще й позбавленою підтримки. Завдяки допомозі перинатального психолога через рік після пологів їй вдалося подолати цей розлад.

"Фізично я не могла подбати навіть про себе, не кажучи вже про новонароджену дитину, але мене залишили саму давати раду з усім", - каже Джоші.

Завдяки підтримці перинатального психолога через рік після пологів вона подолала ПТСР, але згодом у неї розвинувся передменструальний дисфоричний розлад (ПМДР), який спричиняє сильну депресію та відчуття безнадії за один-два тижні до початку менструації. Дослідження показали, що ці два розлади часто пов'язані між собою.

Після народження другої дитини симптоми психологічних проблем у Джоші посилилися й почали впливати на її повсякденне життя.

"Я часто страждаю від втоми, сильної дратівливості, пригніченого настрою, тривожності, безсоння та нічних кошмарів. Жити в такому напівжитті й водночас виховувати двох маленьких дітей було дуже складно", - каже вона.

Як і інші жінки, з якими я спілкувалася, Джоші довелося докласти чималих зусиль, щоб отримати правильний діагноз і необхідну підтримку. Згодом вона пройшла навчання й стала післяпологовою доулою. Тепер вона прагне допомагати іншим жінкам, які зіткнулися з проблемами після пологів.

Як домогтися підтримки

Очевидно, що швидкого розв'язання багатьох проблем після пологів не існує. Але знання про доступну допомогу можуть стати важливим першим кроком.

У звіті за 2019 рік, присвяченому досвіду жінок, які отримували медичну допомогу через опущення органів малого таза, група британських дослідників виявила, що багато хто з них відкладав звернення до лікаря.

Частково це було пов'язано з тим, що жінки соромилися своїх проблем або відчували, що медики не сприймають їхні симптоми серйозно. Одна жінка страждала 30 років і звернулася до лікаря лише тоді, коли симптоми посилилися.

Одна з головних причин, чому так багато жінок страждають роками, полягає в тому, що медична допомога часто зосереджена на дитині, а не на матері. Через це жінки нерідко почуваються самотніми або не мають достатньої інформації та підтримки.

Елісон Стубе, професорка акушерства в Університеті Північної Кароліни, написала у звіті: "Це так, ніби дитина - цукерка, а мама - обгортка. Коли цукерку дістають, обгортку просто викидають".

Частково проблема полягає в тому, що після пологів жінкам зазвичай пропонують лише кілька контрольних оглядів (хоча правила в різних країнах відрізняються), каже Фогель.

Через це проблеми, які зберігаються після пологів, можуть залишитися непоміченими. Тому незрозуміло, як довго багато жінок продовжують страждати, перш ніж звернутися по допомогу, якщо взагалі наважуються це зробити.

"Ми навіть не знаємо напевно, що відбувається з усіма жінками після пологів", - каже він.

Одне нещодавнє опитування показало, що переважна більшість жінок вважали: через рік після пологів "необхідне триваліше медичне спостереження". Звісно, багато молодих батьків просто не мають часу думати про себе, коли доглядають за дитиною.

До цього додаються хибні уявлення про період після пологів.

"Важливу роль відіграє очікування, що певний дискомфорт або порушення функцій організму - це нормально", - каже Фогель.

Він пояснює, що жінки часто просто очікують ускладнень і думають: "Ну, тепер у мене все буде так... Я буду мочитися, коли кашляю, або не зможу бігати..."

Серед жінок, з якими я спілкувалася, Да Сілва розповіла, що фізіотерапія допомогла їй полегшити деякі симптоми, але за лікування довелося платити самостійно. Можливість відстежувати прогрес фізичного відновлення позитивно вплинула й на її психічне здоров'я.

"Коли ти можеш на власні очі побачити, що справи йдуть на краще, саме тоді все змінюється", - каже вона.

Їй також допомогли групи підтримки, одну з яких вона тепер організовує сама: "Ти можеш зустріти жінок зі свого району з такими самими травмами та більше не почуватися ізольованою".

Барнс також розповідає, наскільки важливими для неї були визнання її проблем і те, що їй повірили, особливо з огляду на те, що її біль роками не сприймали серйозно.

"Лікар багато років тому сказав мені, що я просто дурнувата невротична жінка. Я пам'ятатиму ці слова все життя", - каже вона.

Її порада іншим жінкам - ніколи не припиняти домагатися того, щоб їх почули.

"Ці травми - наче жорстокий злодій, який краде ваше життя. Не дозволяйте їм заволодіти вами повністю", - каже вона.

У моєму випадку спочатку я навіть не знала, що таке спайки. Ніхто ніколи не згадував, що після попередніх операцій я маю підвищений ризик їхнього утворення.

Попри все, що сталося, я досі вважаю, що мені пощастило: після кожного ускладнення я добре відновлювалася й тепер не відчуваю болю в повсякденному житті. Я також на власному досвіді зрозуміла, наскільки важливо самій відстоювати свої інтереси, щоб отримати необхідну медичну допомогу.

У повсякденному житті я рідко повертаюся думками до пережитої травми чи можливих ризиків. Але коли час від часу в мене болить живіт, я мимоволі думаю про те, що може чекати на мене під час наступної поїздки до лікарні та що потрібно сказати, щоб мене оглянули невідкладно.

Як розповідали мені багато експертів, знання можуть бути потужним інструментом. Тому я сподіваюся, що завдяки цій інформації інші жінки знатимуть, на які симптоми звертати увагу і коли варто звертатися по допомогу.

Skip Підписуйтеся на нас у соцмережах and continue readingПідписуйтеся на нас у соцмережах

End of Підписуйтеся на нас у соцмережах