Продаж дітей за їжу. Як афганські батьки роблять нестерпний вибір

На світанку сотні чоловіків збираються на запиленій площі в Чагчарані, столиці провінції Гор в Афганістані.

Вони стоять уздовж дороги в надії, що хтось запропонує будь-яку роботу. Від цього залежить, чи буде цього дня їжа в їхньої родини.

Втім, шансів знайти роботу дуже мало.

45-річний Джума Хан за останні шість тижнів працював лише три дні, заробивши від 150 до 200 афгані (2,35–3,13 долара США) за день.

"Мої діти лягали спати голодними три ночі поспіль. Моя дружина і діти плакала. Тому я благав сусіда позичити трохи грошей, щоб купити борошна", - каже він.

"Я живу в страху, що мої діти помруть від голоду".

Його історія далеко не виняток.

Попередження: стаття містить важкі для сприйняття деталі

Сьогодні в Афганістані, за даними ООН, троє з чотирьох людей не можуть задовольнити свої базові потреби.

В країні масове безробіття, проблеми в системі охорони здоров'я, а гуманітарна допомога, яка раніше забезпечувала базові потреби мільйонів, значно скоротилася.

Афганістан зараз стикається з рекордним рівнем голоду: приблизно 4,7 мільйона людей - це понад десята частина населення країни - за оцінками, перебувають за крок від голоду.

Провінція Гор страждає найбільше.

Чоловіки тут у відчаї.

"Мені подзвонили і сказали, що мої діти не їли вже два дні", - каже Рабані, його голос тремтить.

"Я відчув, що хочу накласти на себе руки. Але потім подумав: як це допоможе моїй родині? Тому я тут, шукаю роботу".

Хваджа Ахмад не встигає вимовити і кількох слів, як починає ридати.

"Ми голодуємо. Мої старші діти померли, тому мені потрібно працювати, щоб прогодувати сім'ю. Але я старий, тож ніхто не хоче давати мені роботу", - каже він.

Коли відкривається місцева пекарня біля площі, власник роздає черствий хліб натовпу. За лічені секунди буханки розривають на шматки, і кілька чоловіків хапають дорогоцінні крихти.

Раптом починається нова штовханина. Чоловік на мотоциклі приїжджає, щоб найняти одного робітника носити цеглу. Десятки чоловіків кидаються до нього.

За дві години, які ми там провели, роботу отримали лише троє чоловіків.

У навколишніх громадах - голі будинки, розкидані по безплідних коричневих пагорбах на тлі засніжених вершин гірського хребта Сіах-Кох - руйнівний вплив безробіття очевидний.

Абдул Рашид Азімі веде нас до свого дому і показує двох своїх дітей - семирічних близнючок Рокію та Рохілу. Він тримає їх поруч, прагнучи пояснити, чому змушений робити нестерпний вибір.

"Я готовий продати своїх дочок, - плаче він. - Я бідний, у боргах і безпорадний".

"Я повертаюся додому з роботи з потрісканими губами, голодний, спраглий, виснажений і розгублений. Мої діти підходять і кажуть: "Баба (тату - Ред.), дай нам хліба". Але що я можу дати? Де взяти роботу?"

Він обіймає Рохілу, цілує її і плаче. "Це розриває мені серце, але це єдиний спосіб прогодувати інших моїх дітей".

"У нас є тільки хліб і гаряча вода, навіть чаю немає", - каже його дружина і мати дітей Кайхан.

Двоє її синів-підлітків працюють у центрі міста, чистячи взуття. Ще один збирає сміття, яке Кайхан використовує як паливо для приготування їжі.

Саїд Ахмад розповідає, що вже був змушений продати свою п'ятирічну доньку Шайку після того, як у неї виявили апендицит і кісту в печінці.

"У мене не було грошей, щоб оплатити медичні витрати. Тому я продав свою доньку родичу", - каже він.

Операція Шайки пройшла успішно. Гроші на неї - 200 000 афгані (3 200 доларів США) - отримали від її продажу.

"Якби я забрав усю суму тоді, він би забрав її одразу. Тому я сказав: дайте мені зараз лише стільки, скільки потрібно на лікування, а решту заплатите протягом наступних п'яти років, після чого зможете забрати її", - пояснює Саїд.

Дівчинка обіймає його своїми маленькими руками. Їхній зв'язок очевидний, але через п'ять років вона має піти до дому родича.

"Якби у мене були гроші, я б ніколи не прийняв такого рішення", - каже Саїд.

"Але я подумав: що як вона помре без операції? Так вона принаймні буде жива".

Лише два роки тому Саїд отримував певну допомогу.

Тоді він і його родина - як і мільйони інших афганців - отримували продуктові набори: борошно, олію, сочевицю та харчові добавки для дітей.

Але через масштабні скорочення допомоги за останні кілька років більшість людей втратили цю життєво необхідну підтримку.

США - колись найбільший донор Афганістану - минулого року майже повністю припинили допомогу країні. Багато інших ключових донорів також суттєво скоротили внески, зокрема Велика Британія. За даними ООН, допомога, отримана цього року, на 70% менша, ніж у 2025-му.

Сильна посуха, яка зачепила більш ніж половину провінцій країни, ще більше ускладнює ситуацію.

"Ми не отримували допомоги ні від кого - ні від уряду, ні від фондів", - каже селянин Абдул Малік.

Уряд Талібану, який захопив владу у 2021 році, покладає відповідальність на попередню адміністрацію Афганістану, витіснену після виведення іноземних військ.

"Протягом 20 років окупації завдяки припливу доларів США вони створили штучну економіку, - каже заступник речника уряду Талібану Хамдулла Фітрат. - Після завершення окупації ми успадкували бідність, труднощі, безробіття та інші проблеми".

Втім, власна політика Талібану, зокрема обмеження щодо жінок, також є однією з ключових причин, чому донори відмовляються від допомоги.

У відповідь уряд Талібану заперечує відповідальність за відтік донорів, заявляючи, що "гуманітарна допомога не повинна політизуватися".

Фітрат також вказує на плани Талібану “зменшити бідність і створити робочі місця шляхом реалізації великих економічних проєктів", згадуючи інфраструктурні та гірничі проєкти.

Але хоча довгострокові проєкти можуть колись допомогти, очевидно, що мільйони людей просто не виживуть без термінової допомоги.

Як Мохаммад Хашем, чия 14-місячна донька померла кілька тижнів тому.

"Моя дитина померла від голоду і нестачі ліків… Коли дитина хвора і голодна, очевидно, що вона помре", - каже він.

Місцевий старійшина каже, що дитяча смертність, головним чином через недоїдання, "значно зросла" за останні два роки.

Офіційних записів про смерті тут немає. Єдиним свідченням зростання дитячої смертності є цвинтар. І тому, як і раніше, журналісти порахували малі та великі могили окремо. Малих могил було приблизно вдвічі більше, ніж великих - тобто дітей помирає вдвічі більше, ніж дорослих.

У головній лікарні провінції Чагчарана є ще більше свідчень цього.

Відділення новонароджених найбільш завантажене. Всі ліжка зайняті, в деяких лежить по двоє немовлят. Більшість із них мають недостатню вагу і значна частина не може самостійно дихати.

Медсестра везе невелике ліжечко з новонародженими дівчатками-близнючками. Вони народилися на два місяці раніше терміну. Одна важить 2 кг, інша - лише 1 кг.

Вони у критичному стані й їх одразу підключили до кисню.

Їхня мати, 22-річна Шакіла, відновлюється у пологовому відділенні.

"Вона була слабка, бо майже нічого не їла під час вагітності - лише хліб і чай, - пояснює бабуся близнючок Гульбадан. - Тому діти народилися в такому стані".

Через кілька годин після нашого від'їзду з лікарні того дня одна з близнючок, чий стан був тяжчий, померла, навіть не встигнувши отримати ім'я.

"Лікарі намагалися їй допомогти, але вона померла", - каже її приголомшена бабуся наступного дня.

"Я загорнула її крихітне тіло і принесла додому. Коли мати дізналася про це, вона знепритомніла".

Гульбадан показує на другу дитину, яка вижила, і додає: "Я сподіваюся, що хоча б вона виживе".

Медсестра Фатіма Хусейні каже, що бувають дні, коли помирає до трьох немовлят.

"Спочатку мені було дуже важко, коли я бачила, як помирають діти. Але тепер це майже стало для нас нормою", - каже вона.

Доктор Мухаммад Моса Олдат, який керує неонатальним відділенням, каже, що рівень смертності сягає 10%, і це "неприйнятно".

"Але через бідність кількість пацієнтів зростає щодня, - каже він. - І у нас також немає ресурсів, щоб належно лікувати немовлят".

У відділенні інтенсивної терапії для дітей Замір, якому шість тижнів, страждає на менінгіт і пневмонію. Обидві хвороби виліковні, але лікарям потрібно було б зробити МРТ-сканування, а необхідного обладнання немає.

Але, можливо, найбільш шокуючим є те, що в державній лікарні немає ліків для більшості пацієнтів, і родини змушені купувати їх у приватних аптеках.

"Іноді, якщо залишаються ліки від дитини заможнішої родини, ми використовуємо їх для дітей, чиї сім'ї не можуть собі цього дозволити", - каже Фатіма.

Брак грошей змушує багато родин приймати важкі рішення.

Виживша онука Гульбадан трохи набрала вагу, і її дихання стабілізувалося. Але через кілька днів сім'я забрала її додому - вони просто не могли більше оплачувати перебування в лікарні.

Батьки Заміра також забрали його додому з тієї ж причини.

Тепер їхні крихітні тіла мають самостійно боротися за виживання.

Репортаж за участі Імоджен Андерсон, Махфуз Зубайде та Санджай Гангулі.