Протести покоління Z: звідки вони взялися і що їх турбує

По всьому світу - від Бангладеш до Німеччини - на вулиці активно виходять молоді люди у віці до 25 років, а дехто з них - ще неповнолітні школярі. Через це масові протести вже назвали бунтом зумерів, або покоління Z, - людей, які народилися і виросли у цифрову епоху.

Вимоги є різними, але часто перетинаються: невдоволення занедбаним станом навчальних закладів, відчуття браку економічних можливостей, висока вартість життя та ціни на житло, а також загальне відчуття того, що до думок людей не дослухаються.

В Індії молодіжний рух "Тарганів" виступає не лише за те, аби уряд щось робив із високим рівнем безробіття серед молоді, але й проти того, що вони вважають звуженням і підтасовкою їхніх виборчих прав. Рух виник у травні 2026 року як відповідь на вислів голови Верховного суду Індії, який порівняв безробітну молодь із тарганами.

У Франції учасники протестів серед іншого вимагали й кращої вентиляції у шкільних приміщеннях, а також нарікали на брак вчителів.

В Албанії - кращих умов навчання в університетах та перспектив знайти роботу після них.

Студентський рух у Сербії зробив те, про що демонстранти в інших європейських столицях можуть лише мріяти – сприйяв усуненню від влади багаторічного лідера країни – Олесандра Вучича. Але після перемоги на виборах для "Студентського списку" настає складна й невдячна робота з управління — справа, в якій ані студенти, ані їхні кандидати не мають жодного досвіду.

В Іспанії студенти та молоді працівники вийшли на вулиці, потестуючи проти дорожнечі житла, і закликаючи до зниження цін та припинення примусових виселень.

У Португалії поліція розігнала наметове містечко, влаштоване після того, як тисячі людей вийшли на марш на знак протесту проти законопроекту про оренду житла. Ціни на житло в Португалії за останнє десятиліття зросли більш як удвічі.

Демонстранти також вийшли вулиці міст Італії, а у Римі та Турині відбулися зіткнення з поліцією.

У Німеччині молодь не лише вимагає покращень в системі освіти, але й відмови від вищих видатків на безпеку та оборону, а також відмову від призову до армії.

Насправді обов'язковий призов до армії в країні скасували ще у 2011 році, але на тлі війни Росії проти України ці норми змінили. Тепер усі чоловіки, старші 18 років, мають заповнювати спеціальні анкети про стан здоров'я, навички та бажання служити в армії, хоча сама військова служба залишається добровільною.

"Ми за мир і свободу, а не за війну та примус", - заявила Ліна Фрідріх, речниця руху "Gen Z regelt" – "Покоління Z керує".

"Для нас найважливіше — ефективніша підтримка систем охорони здоров'я та освіти. Ми проти обов'язкової військової служби і виступаємо за справедливіший розподіл тягаря", — сказала вона.

Проте в реальності протести виявилися зовсім не мирними.

Насильство і мародерство

В останній день жовтня, в суботу, у кількох німецьких містах спалахнули зіткнення поліції з демонстрантами. У центрі Франкфурта-на-Майні групи протестувальників пограбували магазини.

Крім Франкфурта — фінансового центру Німеччини, схожі інциденти сталися в Берліні, Кельні та Гамбурзі. Для розгону демонстрантів, які закидали поліцейських феєрверками, камінням та пляшками, а ті у відповідь задіяли водомети.

У цей же день у французьких містах на вулиці вийшли близько 300 тисяч протестувальників.

А в середині жовтня демонстрації у Франції проти високої вартості життя та поганого стану шкіл вилилися у зіткнення з поліцією, масові пограбування та підпали урядових будівель.

Кореспондентка ВВС у Парижі Катя Адлер намагалася знайти відповіді, чому насильство під час протестів здавалося заздалегідь спланованим, хоча значна частина випадків мародерства виглядала як стихійні дії, і чому все це виникло саме зараз.

У звіті французьких спецслужб, оприлюдненому газетою Le Figaro, детально описується "маніпулювання" студентськими демонстраціями з боку студентських профспілок і політичних рухів, пов'язаних із радикальними лівими силами.

У документі стверджується, що ультралівий політичний рух "Нескорена Франція" (La France Insoumise — LFI) використовував насильство як частину своєї передвиборчої стратегії напередодні президентських виборів 2027 року. У самій LFI це заперечують.

Як повідомляють французькі джерела, масові крадіжки, що сталися в суботу, 17 жовтня — за деякими даними, постраждало понад 3000 магазинів і підприємств — були здебільшого актом ситуативного мародерства.

Багато молодих людей одразу ж почали виставляти викрадені речі, зокрема дизайнерські кросівки, на продаж в інтернеті. Дехто навіть не намагався приховати свої обличчя. Чи відчували вони власну безкарність?

Еммануеля Макрона, чий президентський термін добігає кінця і якого багато хто у Франції вважає "кульгавою качкою", разом із його урядом звинувачують у тому, що вони не впоралися зі своїми обов'язками та не змогли гарантувати безпеку в країні.

Онлайн-платформи для продажу товарів заявили, що співпрацюватимуть із французькою владою, аби виявити якомога більше мародерів. Поліція повідомляє, що вивчає записи з камер відеоспостереження та матеріали із соціальних мереж. Макрон наполягає на тому, що всі причетні до насильства чи крадіжок постануть перед законом.

Припущення про те, що декого до участі в насильницьких діях підштовхнули дописи в соціальних мережах, спонукали колишнього прем'єр-міністра Габріеля Атталя (який розглядається як потенційний кандидат на майбутніх президентських виборах у Франції) закликати до вибіркового блокування соціальних мереж, щоб запобігти подальшому насильству.

"Тіктокізація насильства" і радикалізм

"Мая Гурдель, 19-річна студентка з Брюсселя, сидить за столом і пише гасла проти тих, хто керує її країною: "Якщо ми горітимемо — ви горітимете разом із нами!"

Це гасло, запозичене з фільму 2012 року "Голодні ігри" і перейняте багатьма молодіжними рухами в усьому світі, відображає гнів, розчарування та прагнення змін — рушійні сили протестів, які по всій Європі очолює покоління Z", - намагається пояснити сенс того, що відбувається з молоддю, Reuters.

Бернар Кентен, міністр внутрішніх справ Бельгії, де у жовтні також вирували бурхливі протести, попередив про явище "тіктокізації" насильства. За його словами, кадри заворушень активно поширюються в соціальних мережах, охоплюючи широку аудиторію вразливої молоді. Водночас він поклав відповідальність за насильство на вулицях Брюсселя та Льєжа на "відомі ультраліві угруповання".

У Франції прем'єр-міністр Себастьян Лекорню та міністр внутрішніх справ Лоран Нуньєс також прямо вказали на причетність радикальних сил до протестів, і про те, що до них напряму причетні "невеликі ультраліві та вкрай ліві групи". Раніше Лекорно звинувачував "ультралівих" у тому, що вони використовують студентські демонстрації як інструмент для розпалювання конфліктів.

Проте самі молоді учасники протестів, із якими говорила кореспондента ВВС, кажуть, що студенти організовувалися для участі в демонстраціях через повідомлення в соціальних мережах або за допомогою студентських організацій.

За словами співрозмовниці, припущення про те, що ними маніпулюють політики або що ті "вказують їм, що саме робити", є "образливими".

Кому це вигідно?

Як припускає кореспондентка ВВС в Парижі Катя Адлер, з-поміж усіх претендентів на посаду президента у Франції, найбільшу політичну вигоду від шокуючих подій, пов'язаних із протестами молоді, судячи з усього, отримує Марін Ле Пен — лідерка партії "Національне об'єднання".

Вона вже впевнено лідує в опитуваннях громадської думки. Після погромів вона оприлюднила в соціальних мережах відеозвернення до нації, витримане в стилі президентського виступу. Одягнена в офіційний костюм, за масивним столом на тлі французького прапора, вона заявила, що уряд Макрона "видихся", додавши, що Франція опинилася "заручницею між насильством і безсиллям". На завершення відео вона нагадала французьким виборцям, що за шість місяців вони матимуть нагоду "обрати інший шлях".

Партія Ле Пен виступає за посилення правопорядку та закриття кордонів, а її представники — подібно до президента США Дональда Трампа та віце-президента США Джей Ді Венса — поклали відповідальність за хаос, який який запанував на вулицях французьких міст, зокрема й на мігрантів.

Нинішня французька влада не пов'язує мігрантів із цими актами населення.

Втім, самі учасники протестів, як-от вчителька на ім'я Мар, у розмові з ВВС припустила, що насильство, яке сталося всередині жовтня на вулицях французьких міст, таки "вигідне політикам. Воно відволікає увагу від тривалих законних протестів, спрямованих на покращення державних послуг":

"Політики не прислухаються до того, що потрібно студентам чи вчителям, або чого хоче французький народ. Вони використовують насильство у своїй передвиборчій кампанії, щоб здобути президентську посаду й водночас виставити своїх опонентів у поганому світлі".

Що їх насправді турбує?

Як пише Reuters, згідно з опитуванням Європейського Союзу, опублікованим у 2025 році, зростання цін і вартість життя викликають занепокоєння у 40% людей віком 16–30 років.

Серед майже 93 мільйонів жителів ЄС, які у 2025 році стикалися з ризиком бідності або соціальної ізоляції, найвищий показник було зафіксовано серед молоді віком 18–24 роки — 26,3%, тоді як найнижчий — серед людей віком 65 років і старше (18,8%).

Молоді люди також побоюються брати на себе фінансовий тягар утримання старшого покоління, яке, до того ж, активніше бере участь у голосуваннях. За даними аналітичного центру OFCE, у Франції люди віком понад 60 років становлять чверть населення, проте володіють 60% національного багатства.

Витрати на пенсійне забезпечення є найбільшою статтею державних видатків у Франції, і, як очікується, вони сягнуть 14% ВВП. Це відбувається на тлі старіння населення, тоді як виборці виступають проти підвищення пенсійного віку чи скорочення розміру виплат. Цей показник усе ж нижчий, ніж у Греції чи Італії — країнах, які, за даними ОЕСР (станом на 2025 рік), витрачають на державні пенсії найбільшу частку національного доходу (близько 16% ВВП). Водночас це значно більше, ніж в Австралії, Чилі, Ісландії, Ірландії чи Південній Кореї, де, за інформацією ОЕСР, на державні пенсії витрачається менш як 4% ВВП.

Як пояснив ВВС Маркус Ціннер, старший науковий співробітник Фонду Маршалла у Берліні, у випадку з Німеччиною, наприклад, йдеться і про майбутнє масштабної пенсійної системи країни, побудованої так, що платежі наступних поколінь дозволяють платити пенсії тим, хто вже не працює. Попри підвищення пенсійного віку, кількість пенсіонерів росте разом із тривалістю життя, а народжуваність та кількості тих, хто працює, зменшується. Відтак, утримувати колись міцний соціальний договір у суспільстві стає дедалі важче.

"Попри різні рушійні чинники, усі ці рухи діють як "чорна діра", вбираючи в себе будь-яке невдоволення, перш ніж вибухнути всеохопним сплеском розчарування цілого покоління молодих людей, які побоюються, що не матимуть тих самих можливостей, що й їхні батьки", - намагається в одному реченні підсумувати суть молодіжних протестів за океанами для американської аудиторії CNN.

Як це стосується України?

З української перспективи будь-яка хвиля насильства у Європі провокує те, що уряди європейських країн, які підтримують українську боротьбу за незалежність і безпеку для всього регіону, будуть більше сфокусовані на внутрішній політиці, розповіла ВВС News Україна Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі Опора.

Вона також відзначає, що для України, яка вже тричі "пережила щодесять років революції чи масові протести чи початок війни" (у 2004, 2014 та 2022 – ред.), є очевидними "певні ознаки скоординованих дій".

"Кожен громадянин демократичної країни має право на мирний протест. Але в кожному з цих протестів в різних країнах Європи з'являється насильство, погроми, викрадення товарів з магазинів, що не додає ініціаторам цих протестів за реформи чи нову соціально-економічну політику, ознак цілком мирного", - каже Айвазовська, і додає, що протести та їхніх учасників треба розрізняти:

"Та частина суспільства, яка виходить з погромами, не має політичних гасел – має матеріальні інтереси. Та, яка виходить із соціально-економічними закликами, має бути почута їхніми урядами".

Громадська діячка також нагадує: "Будь-які радикальні групи в країнах Європи завжди активно підтримувалися росіянами".

У випадку Німеччини, яка стала головним драйвером допомоги Україні у Європі, та канцлера Мерца, який має "два великих пріоритети: соціально-економічний розвиток Німеччини і на міжнародному рівні – підтримку України", очевидно, що "росіяни розглядають і особисто канцлера, і цей уряд як групу інтересів, які треба вивести з політичної рівноваги".