Що буде з доларом унаслідок війни США з Іраном?

Напад США на Іран відродив розмови про швидкий занепад долара як світової резервної та розрахункової валюти. Іран заблокував Ормузьку протоку й почав стягувати з танкерів данину в китайських юанях і стейблкоїнах. Наскільки реальною є загроза для головної світової валюти і чи прийде нафтоюань на зміну нафтодолару внаслідок іранської війни?

Ціни на нафту здавна встановлювалися в доларах, і нині близько 85% нафти та нафтопродуктів у світі торгується в американській валюті. Ця частка не змінюється вже кілька десятиліть, попри прагнення Росії, Китаю, Ірану та інших країн покласти край домінуванню долара США в розрахунках.

Схожа ситуація й із резервами. Світ традиційно зберігає заощадження в доларах. Частка доларів у міжнародних резервах становить близько 60%, євро — 20%, решта припадає на валюти інших розвинених західних країн: Британії, Японії, Канади, Австралії. У китайських юанях зберігається лише близько 2%.

Усе це — завдяки тому, що США є найбільшою й найрозвиненішою економікою у світі. В Америці гігантський фінансовий ринок, верховенство права, свобода руху капіталу, незалежний центральний банк і найприбутковіший та найінноваційніший бізнес на Заході.

Але з поверненням Дональда Трампа до Білого дому на другий термін деякі з цих переваг опинилися під загрозою — і трон під доларом захитався.

За минулий рік долар втратив 8%. У світі заговорили про нову фінансову стратегію "Продавай Америку". У падінні курсу деякі коментатори побачили втечу від долара через торговельну війну Трампа з усім світом, його нападки на союзників і готовність використовувати фінансову та військову міць США для політичного й економічного тиску на інші країни.

Падіння курсу тривало й на початку 2026 року — аж до нападу на Іран. Але щойно Трамп дестабілізував ключовий нафто- й газовидобувний регіон планети та поставив світ на межу економічної кризи, американський долар припинив знижуватися й почав зростати.

Чи переживе долар Трампа?

"Світ зберігає більшу частину своїх багатств в американських активах — у доларах — з різних причин. Головне питання полягає в тому, чи продовжить він це робити, якщо ми будемо проводити безумну політику, — міркує американський валютний аналітик Бред Сетсер, - Досі відповідь на це запитання була одна — так, продовжить".

Зростання курсу долара на 2% після нападу на Іран лише підтверджує той факт, що резервному статусу американської валюти поки що нічого не загрожує, зазначає Робін Брукс з американського Brookings Institution.

"Приплив коштів з‑за кордону в американські акції та облігації — рекордний за останні 25 років. І нещодавнє зростання курсу долара підтверджує, що інвестори й далі розглядають доларові активи як тиху гавань у кризові часи", — пише він.

Як і під час попередніх криз, із початком бомбардувань Ірану інвестори почали виводити гроші з країн і регіонів, які насамперед постраждають від війни — з Азії, Близького Сходу та, меншою мірою, з Європи — і перекладати їх у доларові активи. Адже вони ліквідніші й прибутковіші і, що найважливіше, тому що економіка США неодноразово доводила здатність швидше за інших виходити з будь‑яких тяжких ситуацій. А від нинішньої енергетичної кризи вона до того ж застрахована краще за інших, оскільки США є найбільшим у світі виробником нафти й газу.

"Критики Трампа стверджують, що занепад долара стане одним із сумних наслідків американської безвідповідальності та зловживання силою. Але, чи справді долар зіткнувся з неминучою загрозою втрати особливого статусу? І чи правда, що втрата цього статусу стане ударом по Сполучених Штатах?" — запитує американський економіст і нобелівський лауреат Пол Кругман.

"На мій погляд, на обидва ці запитання відповідь одна — ні", - каже він.

Занепад нафтодолара — світанок нафтоюаня?

Навіть, якщо Іран, Росія й ціла Саудівська Аравія продаватимуть нафту за юані, позиції долара не похитнуться. У масштабах світового нафтового ринку реальні фізичні поставки - це лише кілька відсотків. Усе інше — це торгівля фінансовими контрактами на поставку віртуальної нафти, а вона відбувається в Америці за долари.

Одна з причин домінування долара на нафтовому ринку полягає в тому, що після першої нафтової кризи 1970‑х років, спричиненої спочатку війною арабських країн з Ізраїлем, а згодом ісламською революцією в Ірані, США та Саудівська Аравія домовилися встановлювати ціни на нафту в доларах.

Відтоді так і повелося. Однак, головні причини домінування долара в розрахунках і резервах зовсім в іншому, вважає Бред Сетсер.

"США були найбільшим виробником нафти у 1930‑х роках, ми постачали нафту британцям у роки Другої світової війни. У широкому сенсі нафтова галузь зародилася у США, і нафтою завжди торгували в доларах", — пише він.

Після першої нафтової кризи 1970‑х років на країни Перської затоки полився золотий дощ. Їм не було куди витрачати нафтові надприбутки всередині своїх ще тоді слаборозвинених країн, і вони почали накопичувати резерви та віддавати їх в обіг за кордон.

Найприбутковішим і найнадійнішим способом примножити зароблені долари було позичити їх Америці та розмістити на депозитах в американських банках. Однак Америка підтримувала Ізраїль, і шейхам було незручно відкрито кредитувати ворога. У підсумку вони все одно це робили, але опосередковано. Так з'явилися світові фінансові центри в Лондоні, Цюриху, а згодом — у Гонконзі та у Дубаї.

Але та лавина нафтодоларів давно зупинилася. Багато країн Перської затоки збільшили витрати й почали готувати свої економіки до постнафтового майбутнього. У результаті Саудівська Аравія з експортера капіталу перетворилася на боржника. Вона більше не накопичує — тепер вона живе у борг.

Унаслідок цього приплив нафтодоларів до Америки скоротився, але долар і далі почувається чудово. Чому?

По‑перше, Америці більше не потрібна імпортна нафта. Ще на початку століття вона була найбільшим у світі покупцем, а Саудівська Аравія — провідним експортером нафти. Тепер США видобувають удвічі більше, ніж Саудівська Аравія, завдяки технологічній революції, помноженій на капіталізм. А отже, Америка більше не купує нафту за долари на Близькому Сході.

По‑друге, у Перській затоці є й інші країни, які заробляють більше, ніж витрачають, наприклад Об'єднані Арабські Емірати. У них є суверенні стабілізаційні фонди, заощадження для майбутніх поколінь і на чорний день. Подібний фонд існує і в Саудівській Аравії, яка відчуває дефіцит коштів. Ці кошти інвестують, і так склалося, що найвигідніше робити це в Америці — з перелічених вище причин.

І по‑третє, найважливіше: нафтодолари давно не відіграють головну роль у світі. Упродовж останніх 20–30 років головними країнами, які заробляють на експорті більше, ніж витрачають, стали не нафтові монархії Близького Сходу, а Китай і розвинені азійські економіки — Південна Корея, Японія, Тайвань і Сінгапур.

Тепер саме вони, а не шейхи, скуповують доларові активи. Відмовитися від цієї практики їм складно, адже це вимагатиме перебудови експортної моделі економіки — процесу дорогого й такого, що загрожує соціальними потрясіннями.

Ба більше, долар для цих країн є не лише засобом накопичення багатства, а й орієнтиром для прив'язки власного валютного курсу та проведення інтервенцій на валютному ринку. Без цього підтримання макроекономічної стабільності стало б значно складнішим завданням.

Чому долару поки що нічого не загрожує

Профіцит коштів (позитивне сальдо поточного рахунку) країн‑експортерів нафти й газу в Перській затоці, а також Норвегії — головного постачальника для Євросоюзу, — торік становив близько 200 млрд доларів, підрахував Бред Сетсер.

Це дрібниця порівняно з 1,5 трлн доларів профіциту Китаю та інших країн Південно‑Східної Азії, які продають Заходу не нафту, а товари.

Тому навіть попри те, що іранська війна позбавить нафтові монархії Перської затоки надлишкових доходів на багато років уперед — адже вони не зможуть заробити на зростанні цін через блокаду Ормузької протоки, — долар не втратить дві головні опори свого особливого статусу.

Перша — відсутність альтернатив для інвестицій у порівнянних масштабах. Китай (через державні банки) та інші країни й надалі скуповують доларові активи в резерви. Навіть держави під санкціями, які на словах таврують американську гегемонію, на практиці борються не проти долара, а за скасування санкцій і повернення до світової економіки.

Друга причина — жага прибутку.

Американські компанії й далі приносять акціонерам більше прибутків і доходів, ніж їхні європейські чи японські конкуренти. Тому інвестиції в акції Amazon, Google і Apple забезпечують вищу дохідність, так само як і вкладення в американські державні облігації, адже процентні ставки у США вищі, ніж у Європі й тим більше в Японії.

До того ж ліквідність і глибина американського фінансового ринку не порівняти з іншими розвиненими країнами, де можна безперешкодно не лише вкласти капітал, а й вивести його будь‑якої миті. Китай до цього кола не належить.

У підсумку заощадження розміщують у доларах і ті, хто прагне їх зберегти, і ті, хто хоче їх примножити. І навіть Дональду Трампу не вдається відлякати всіх цих покупців американської валюти.

"Попри весь хаос останнього року президентства Трампа, інвестиції іноземців у долари — на максимальному рівні з початку століття. А отже, США буде непросто втратити для долара статус резервної валюти. Нічого дивного: цей статус виборювався десятиліттями, і підірвати його за один день неможливо", — вважає Робін Брукс.

Водночас, переконаний він, щойно війна в Ірані завершиться, курс долара знову почне знижуватися.

По‑перше, тому що в його колишніх покупців — експортерів нафти з Перської затоки та імпортерів нафти в Азії — стане менше грошей. Перші витрачатимуть кошти на відновлення й переозброєння, другі — на дорогі енергоносії, поповнення запасів і перебудову економіки задля скорочення залежності від імпорту викопного палива.

А по‑друге, тому що Трамп продовжує наступ на опори американського валютного домінування у світі — передусім на незалежність центрального банку, суди та всю систему стримувань і противаг, яка гарантує свободу підприємництва й руху капіталу в США.

Та загалом відмовитися від долара як головного засобу платежу в бізнесі так само складно, як перевести міжнародне спілкування з англійської на китайську, зазначає Пол Кругман.

"З огляду на нинішню поведінку Америки, вона, можливо, й не заслуговує на статус емітента головної світової валюти. Проте економіка і мораль — різні речі", — пише він.

"Деякі вважають, що долар ось‑ось обвалиться і всі перестануть ним користуватися. Але навіть, якщо Америка серйозно з'їде з глузду, досягти такого результату буде вкрай непросто. Доларом користуються всі, тому що ним користуються всі інші", - вважає експерт.