Як поліцейські під прикриттям розкрили убивство 1984 року і покарали винних

Близько опівночі 1 травня 1984 року державний службовець Ентоні Літтлер вийшов із поїзда на станції Іст-Фінчлі та попрямував темним провулком додому.

Через дві хвилини 45-річний чоловік лежав на землі при смерті.

Ентоні - "лагідний велетень" для своїх друзів, який жив сам і любив справжній ель, - отримав два удари по голові. У нього нічого не вкрали.

Ні очевидців, ні судово-медичних доказів, ні чіткого мотиву.

Протягом 42 років нікого не притягнули до відповідальності.

Однак усе змінилося цієї пʼятниці.

57-річного Майкла Стюарта та 60-річного Ентоні Стюарта в суді Олд-Бейлі у Лондоні засудили до довічного ув'язнення з мінімальним терміном 10 і 15 років відповідно за його вбивство.

На момент нападу братам було 15 і 18 років.

Хоча не було доказів того, що Ентоні Літтлер був геєм, суддя Каттс зазначила, що брати нападали на геїв з метою пограбування.

"У 1984 були інші часи", - сказала вона.

Під час телевізійного оголошення вироку старша суддя заявила підсудним:

"Я цілком упевнена, що ваша група підстерігала жертву. Ви обрали цю порядну, чесну людину і позбавили її життя".

Побудова справи

Нерозкриті давні справи часто розкривають завдяки науці: ДНК, відбиткам пальців, старим речовим доказам, перевіреним новими методами.

Ця справа була іншою.

Детективи вдалися до сміливої таємної операції - встановили прослуховування в будинку та автомобілі Майкла Стюарта, розмістили пристрої для прослуховування в автомобілі його брата та ввели двох агентів під прикриттям у життя Майкла.

Вони чекали, що він зробить те, що неодноразово робив упродовж років: почне говорити.

Попередження: зміст і дискримінаційна лексика цього матеріалу можуть засмутити деяких читачів

Ентоні Літтлер, спокійний чоловік із простими звичками, мав зріст 193 см, працював на державній службі та жив у квартирі в Іст-Фінчлі на півночі Лондона.

Він був близький із матірʼю і часто їздив до Сент-Геленса в Мерсісайді, де народився та виріс, щоб її відвідати.

Найбільшою пристрастю Ентоні був справжній ель.

В останній вечір свого життя він був на зустрічі пивного товариства Society for the Preservation of Beers from the Wood у пабі в Каршалтоні, де випив із друзями п'ять чи шість пінт гіркого елю.

Вони попрощалися після закриття пабу.

Ентоні повернувся до Іст-Фінчлі та звернув на вузьку стежку вздовж залізничної колії - короткий шлях додому.

За кілька хвилин на нього напали з такою жорстокістю, що він більше не приходив до тями.

"Він був мені наче старший брат", - згадує Патриція Маклур, одна з останніх близьких родичок Ентоні, які ще живі.

"Він возив мене в дитячому візочку. Він завжди був на родинних днях народження та завжди приходив на Різдво", - додає вона.

Патриція каже, що її переслідувала думка про те, що Ентоні не став би чинити опір.

"У дитинстві він не кинув би камінь навіть у собаку", - каже вона.

"Він завжди був доброю людиною, і те, що він помер таким жахливим чином, - це просто страшенно несправедливо", - додає Патриція.

Заклики до свідків у програмах ITV Police 5 та BBC One Crimewatch не дали результатів.

Розслідування закрили у січні 1985 року.

Друге розслідування у 1993 році також ні до чого не привело.

Третє, що тривало між 2012 і 2015 роками, теж завершилося без висунення обвинувачень.

"Я змирилася з тим, що його вже немає, і що винних не спіймали", - каже Патриція.

"Це залишило постійний смуток, який ніколи не зникав. Він повертався кожного Різдва, коли його не було поряд", - додає вона.

Упродовж 42 років Патриція вважала, що вбивці переконані: їм усе зійде з рук.

"І до того моменту, поки поліція не провела це розслідування, - каже вона, - так і було".

У перші дні початкового розслідування офіцери поліції постукали у двері будинку лише за кілька сотень метрів від злощасного провулка - будинку родини Стюартів.

Там вони поспілкувалися з 15-річним Майклом Стюартом, а через тиждень - з його братом Ентоні, якому тоді було 18 років.

У звітах обходу будинків було зазначено, що обоє в ніч убивства перебували вдома.

У звіті щодо Ентоні Стюарта була примітка: "Не користується провулком".

Це було неправдою, і на суді стало відомо, що брати були схильні до насильства та вже багато років мали проблеми з поліцією.

У 2013 році брати посварилися через гострий сімейний конфлікт.

Деніел, молодший із трьох братів, не брав участі в нападі йому було лише 10 років, коли вбили Ентоні.

Під час того конфлікту він повідомив поліції, що Майкл погрожував спалити його будинок і вбити його.

Потім Деніел розповів детективам дещо значно серйозніше: сімейну таємницю з дитинства.

За його словами, Майкл хвалився вбивством уже через кілька днів після того, як воно сталося.

Його брат Ентоні також говорив про це через багато років.

Деніел розповів поліції, що його брати нападали на чоловіків, яких вважали геями, і що на Літтлера напали під час невдалої спроби пограбування.

"Вони просто хотіли його пограбувати, але він помер", - сказав Деніел поліції.

Він був не єдиним, хто звернувся до слідства.

Один із знайомих родини, якого не можна назвати з юридичних причин, згадав, як Майкл, показуючи зі свого автомобіля в бік станції, сказав приблизно таке:

"Саме там ми його вбили".

Коли у 2019 році старший детектив Ніл Джон прийшов до підрозділу тяжких злочинів поліції, він успадкував дві старі нерозкриті справи - серед них і цю.

"Бракувало документів, бракувало речових доказів", - каже Джон.

"Не було відеозаписів, не було криміналістики. Усі свідки, з якими ми хотіли поговорити, на жаль, уже померли", - додає він.

Тож його команда відновлювала справу за тим, що залишилося.

Куратор музею допоміг розшифрувати розклад поїздів 1984 року.

Оригінальні карти Ordnance Survey знайшли в Британській бібліотеці, оскільки вулиці навколо Іст-Фінчлі змінилися.

Поліцейська пошукова група тиждень працювала на складі речових доказів поліції, переглядаючи понад 200 великих контейнерів у пошуках зниклих експонатів.

Нічого не знайшли.

Але документи, старі свідчення та ймовірні зізнання братів дали слідчим напрямок для подальшої роботи.

Після аналізу матеріалів Джон вирішив, що справа достатньо сильна для проведення таємної операції.

Дозвіл отримали у вересні 2023 року, коли розпочалася операція Snowpitch.

"У мене ніколи раніше не було такої справи, - каже Джон. - І більше ніколи не буде".

Операція Snowpitch базувалася на терпінні.

Пристрої для прослуховування були заховані в квартирі та автомобілі Майкла Стюарта, а також у машині Ентоні Стюарта.

Але найважливішою частиною операції було дещо особистіше: в життя Майкла Стюарта ввели двох агентів під прикриттям, відомих як Джей-Джей і Анна.

Джей-Джей першим налагодив контакт.

Він завів розмову про зламаний ліфт у будинку Майкла.

Невдовзі Джей-Джей уже проводив із ним час - дивився гангстерські фільми, грав у відеоігри та слухав його історії.

Через три місяці їхні стосунки стали настільки близькими, що коли Майкла Стюарта згодом заарештували за підозрою у вбивстві, саме Джей-Джея він попросив забрати його з поліцейської дільниці.

Дорогою додому Майкл заговорив.

"Я знаю, хто це був", - довірливо сказав він чоловікові, не знаючи, що той записує розмову.

Це були його брат і троє його друзів, сказав Майкл.

Вони ходили "полювати на геїв", загнали чоловіка в кут у провулку та проломили йому голову, стало відомо на суді.

Жодних доказів того, що Ентоні Літтлер був геєм, на суді не представили.

Це перетворилося на закономірність. Знову і знову протягом тих місяців Майкл звинувачував свого брата, постійно наполягаючи, що сам не мав стосунку до вбивства.

Але записи постійно його підводили.

Інша агентка під прикриттям, Анна, познайомилася з ним окремо, і під час таємно записаної розмови в кафе у грудні 2023 року сказала йому, що його небіж нібито когось убив.

"Мій небіж нікого не вбивав, - відповів Майкл. - Це був мій брат".

На той момент розслідування вже вийшло назовні.

Майкла заарештували та допитали щодо вбивства, після чого відпустили - тоді як операція під прикриттям непомітно тривала навколо нього.

Потім під час поліцейського допиту в березні 2024 року сталася обмовка, яка видала, що Майкл був присутнім на місці злочину.

Заперечуючи, що тієї ночі він був у крові, Майкл випалив:

"Ну якщо я був нагорі провулка й стояв на шухері... то як я міг увесь бути в крові? Ну ж бо".

Ні поліція, ні родина, ні жоден свідок ніколи не звинувачували його в тому, що він був спостерігачем, сказав присяжним прокурор Джон Прайс.

Ця деталь існувала лише в пам'яті самого Майкла про ту ніч.

Намагаючись виправдатися, він сам підтвердив, що був у провулку в той момент, коли Ентоні били до смерті.

І це пояснило одну загадку, що була в матеріалах справи з 1984 року.

Через дві хвилини після нападу молодий чоловік подзвонив на 999 з телефонної будки біля провулка, попросивши швидку допомогу для чоловіка, який сильно стікав кров'ю, а потім поклав слухавку, не назвавшись.

Нічого не знайшли, і виклик визнали хибною тривогою.

Лише той, хто був на місці події, міг так швидко про все знати, сказав Прайс.

За версією обвинувачення, телефонував 15-річний Майкл Стюарт - спостерігач, який першим утік і викликав допомогу для чоловіка, що помирав після нападу його власної групи.

"Ви зруйнували життя мого кузена"

Для Патриції усвідомлення того, що люди, які вбили її кузена, нарешті постали перед правосуддям, викликало одне всепоглинальне відчуття: "Як ви посміли? Ви зруйнували життя мого кузена - а самі, припускаю, мали гарне життя".

"Вони мали 42 роки свободи, а мій кузен 42 роки був позбавлений життя. Він втратив можливість, можливо, одружитися й створити власну сім'ю", - каже вона.

"Це відчуття полегшення, що правосуддя нарешті здійснилося", - додає Патриція.

"Це не забере болю. Це не поверне його назад. Але нарешті він отримав завершення цієї історії. Їх таки впіймали".